Приструнити чоловіка
Дякую всім за підтримку, лайки, відгуки, підписки і особливе спасибі від мене й моїх пяти котів за донати для нас це справжня підтримка!
Дуже ціную, коли ви діляться моїми оповіданнями у соцмережах авторові це надзвичайно приємно!
Після лікарні Ганна почувалася краще й вже зранку планувала повернутися до звичних турбот.
Та щойно прокинулася, відчула всередині неочікуваний спротив.
Її чоловік уже вправно розминав суглоби.
Олексій спортсмен по натурі, навіть на пенсії не зраджував своїм звичкам: щоранку виконував вправи для суглобів.
Зазвичай Ганна поспішала до кішки Марисі, щоб почистити їй лоток.
Потім годувала пухнасту Марисю і відданого пса Руха, прибирала у коридорі та на кухні після нічних проказ чотирилапих, а далі бігла гуляти з Рухом.
Вдень і ввечері вони гуляли разом із Олексієм, насолоджуючись спокоєм парку. Але зранку, поки чоловік дбав про здоровя, Ганні треба було встигнути ще безліч справ.
Мчала додому, готувала простий, але смачний сніданок: то сир із медом і курагою, то вареники з сиром, іноді омлет або яйця всмятку.
Ганна вважала цю метушню своєю гімнастикою, але лікарі в лікарні переконували: справжні вправи не заміниш жодною домашньою клопіткою.
Олексій же, закінчивши вправи, застеляв ліжко, бурчачи, що це не чоловіча справа і взагалі все побутове лежить тільки на ньому. Двічі на тиждень запускав прання, пилососив підлогу, часом недоброзичливо зауважуючи, що Ганна, як завжди, нічого не встигла.
Після сніданку він мив посуд, вважаючи, що так максимально допомагає дружині.
Ганна тим часом готувала обід, а далі сідала за компютер на пенсії трохи підробляла, щоб не доводилося рахувати кожну гривню.
Олексій іронічно ставився до її підробітків, вважаючи оновлення гардеробу зайвою витратою грошей. Та он ціла шафа речей!
Ганна зазвичай мовчки погоджувалася, жодного разу не перечила чоловікові.
Вона і справді була байдужою до моди, та й Олексій завжди хвалив її, що виглядає дивовижно краще за багатьох знайомих. Не заперечувала й тоді, коли той купував вже третю шуруповерт чи щось інше, витрачаючи її дрібязкові заробітки на власний розсуд.
Та хвороба Ганни раптом все перевернула. Вперше в житті вона злякалася
Вона потрапила до лікарні екстрено, зомлівши на вулиці дорогою до магазину.
Медики довго не могли повірити, що вона взагалі ходила своїми ногами показники аналізів були катастрофічними.
Навіть Олексій сполохався, коли вперше побачив її бліду, під крапельницею.
Вдома сам ледве справлявся з господарством, дивуючись, як багато всього доводиться робити.
Він з нетерпінням чекав виписки дружини вона для нього справді все життя і кохання.
Перші дні після повернення Ганна ще відлежувала, як радили лікарі. Олексій опікувався, постійно питав:
Ну що, Ганю, вже легше? Не зовсім? А виглядаєш набагато краще, не така, як тоді.
І жартував:
Не залежуйся, а то й справді забуде, як то ходити. Повернись до звичного ритму…
Ганна частково погоджувалася, але на душі щось бунтувало. Сьогодні зранку їй не хотілося стрімголов кидатись у вир хатніх турбот.
Вона подивилась на зосередженого Олексія, який вправно виконував свої рухи, певно очікуючи, що і Ганна візьметься за свої справи.
Вперше за роки вона не побачила в ньому тільки дбайливого чоловіка, а людину, котра, навіть не усвідомлюючи, знову намагається звалити на неї непосильний тягар.
І відчула всередині опір!
На згадку прийшли слова лікарки, сказані з тією турботливою інтонацією, яка й досі звучала в серці:
Ви зовсім не дбаєте про себе, і чоловіка до цього привчили. Йому здається, що вам усе дається легко, і ви не втомлюєтеся. Ви ж часто все робите з посмішкою й без нарікань. Але ж вас привезли з анемією ви хочете взагалі жити?
Лікарі одразу призначили крапельницю і аж пять переливань крові, поки аналізи не нормалізувались.
Ганна ніколи не переживала переливання, й подумки дивилась на прозору трубку в руці:
Ото ж, мені дали кров пяти людей, незнайомців. Вони врятували моє життя. Тепер щось чуже є в мені Можливо, це щось мене змінить?
Здається, не дарма ці думки зявилися.
Після повернення додому Ганна раптом відчула: більше не прагне забігатися, намагаючись догодити чоловікові у всьому.
Так, вона його кохає, і він теж її. Хоч бурчить, але чимало робить чого інші чоловіки навіть і думати не будуть. Але свої заслуги завжди перебільшує, а її применшує.
Раніше Ганна ставилася до цього поблажливо: вона й справді добра, терпляча. Але тепер щось у душі змінилося.
Захотілось приділити увагу собі, повернутись до давніх захоплень наприклад, грати на піаніно, що роками стояло під пилом, чи робити ще щось для себе.
Вона встала й стала поруч з Олексієм робити гімнастику. Чоловік не витримав і з подивом запитав:
Ти там не перебрала? На старості років вирішила собою займатись, Ганю? Та ти й так гарна іди, краще кота й собаку нагодуй, сніданок приготуй, бо їсти хочеться.
Мені лікарка наказала, відповіла Ганна із незвичною для Льоші твердiстю, Сказала, що інакше довго не протягну. Ти хочеш, щоб я померла?
Він отетерів від її прямоти. Мабуть, подумав, що цей її “каприз” швидко мине, наче лікарня так подіяла, і навіть не бурчав, коли Ганна після зарядки сказала:
Я зараз годую Марисю й Руха, а ти йдеш з Рухом гуляти. Я тим часом зроблю сніданок так буде швидше…
Вона сама здивувалась, як швидко чоловік погодився. В душі відчувала дивне хвилювання.
Ніби у ній оселилася нова сила, наче пять нових енергій, що шепотіли їй дозвіл викинути старий одяг і купити давно омріяну сукню, вперто кожного ранку займатися зарядкою, відновити гру на піаніно.
Всього вона нарахувала пять нових рішень і ледь не перелякалась думки:
Справді, ж пять переливань було від пяти людей! І ця сила, і рішучість теж від них мені передалася? Адже кажуть, бува, що з органами чи кровю передається й смак до чогось нового, або навіть захоплення чи талант?
Тепер, дивлячись на Олексія, в її погляді не було колишньої покірності, а світилася впевненість не лише від слів лікарки, а й від нового внутрішнього підйому.
Вона бачила, як чоловік намагається второпати, що відбувається, а його світ, у якому Ганна завжди була тихою й зручною, починає руйнується.
Знаєш, Льошо, сказала вона вже без страху перед його реакцією, мені здається, ти завжди вважав, що я нічого не роблю. Просто не бачив. Не помічав, як я втомлююся й стараюся для тебе.
Але зараз ти все побачиш. Тож не дивуйся: я викину старі сукні й пальта, і куплю собі нові. І ще я гратиму на піаніно. Ти ж кепкував, що я після музичної школи знаю тільки Собачий вальс і Циганочку? Тепер слухай…
Вона відкрила кришку фортепіано, поклала пальці на клавіші й несподівано для себе заграла щось надзвичайно гарне, таке близьке й давно забуте.
Олексій дивився на дружину з подивом і захватом:
Ганю, як ти це робиш? Ти зовсім інша стала…
В його голосі звучала суміш здивування і, можливо, полегшення.
Він звик до однієї Ганни, а перед ним стояла інша: сильніша, впевнена. Йому складно було звикнути до цієї зміни.
Ганна усміхнулась. Це вже була не звичайна покірна усмішка, а відверта й щира.
Вона відчувала усередині справжнє полум’я, розпалене пятьма новими іскрами життя. І цей вогонь обіцяв їй не просто існувати, а жити на повну.
Жити так, аби було місце і для себе, і для своїх бажань, і для нової, здорової любові до чоловіка з повагою одне до одного, а не на основі жертви.
Ганна не знала, якими були ті донори, та відчувала, що вони були сильними й обдарованими.
Вони врятували її, а ще наповнили життя змістом і щастям.
Кажуть, не треба запитувати, чому довелось пройти через хворобу чи випробування.
Головне зрозуміти, для чого це було. Іноді такі уроки дані, щоб ще раз побачити чарівність життя.
Якою б не була весна чи зима, сльота чи мороз кожен день прекрасний, як і небо, і промінь сонця.
Як і посмішки рідних та їх підтримка Завжди варто цінувати все, що маєш. І якщо чоловік почав бурчати, час його приструнити може, нагадаєш, що він справжній чоловік.
Поки ми живі, варто жити сповна й цінувати всі миті по-іншому не можна.
