Він шаленіє, що колишня виходить заміж. А я — його теперішня дружина. Як мені на це реагирувати?
Інколи життя підкидає такі сценарії, які й у найдраматичніших серіалах не зустрінеш. Мій чоловік, Олег, увійшов додому зі скривленою пикою, шпурнув ключі на полицю й мовчки почав роззуватися. Це було зовсім не схоже на нього — зазвичай він повертався від доньки сяючим, ніби сонце в облаці. Я навіть не встигла запитати, як у них справи, як він раптом вибухнув, наче граната в його грудях:
— Іринко, ти б тільки знала! Я прийшов за Соломією до садочка раніше, хотів сюрприз влаштувати. Заходжу — а її за руку веде якийсь чоловік! У мене аж кров у жилах застигла. Думав, викрадач! Кинувся до нього, а це… це той самий, з ким зустрічається Мар’яна!
Мене звати Ірина, і я давно знала: його колишня дружина, Мар’яна, була його незагоєною раною. Ми живемо разом уже п’ять років, у нас син Ярослав. Але Мар’яна все цей час залишалася між нами — як тінь. Олег то біг до неї вночі, коли в неї була температура, то дарував їй квіти на день народження «від Соломії», але підписував від себе. А скільки ми посварилися через те, що він занадто влізав у її життя…
І ось тепер — вона виходить заміж. Нарешті. Йому має бути байдуже. А замість цього він шаленіє, ламає пальці й чуть не плаче.
— Уяви, він мені заявив, що у них все серйозно! Весілля, каже, незабаром. Цей Тарас — теж розлученик, у нього син, і він, бач, вирішив, що Мар’яна буде гарною дружиною та матір’ю для його хлопця.
— Ну й що? Може, й буде. Ти не радий? — тихо спитала я, хоча ледве стримувала усмішку.
— Радий? Ти серйозно? А раптом він виявиться таким самим, як усі? Пожениться, а потім знайде собі іншу? А Соломія це все бачитиме? Їй це потрібно? Вона ж ще дитина! — метушився Олег.
Мені в голову закралося: а може, Тарас набагато надійніший за Олега? Спокійний, дорослий, турботливий. Я зазирнула на сторінку Мар’яни в соцмережах — фото з Тарасом. Посмішки, сім’я, діти, шашлики на дачі. Зайшла до нього в профіль — все відкрито, ніяких там дівчат в облягаючому, ніяких підступних статусів. Звичайний, порядний чоловік.
Я сказала Олегу, що погано почуваюся і ляжу раніше. Насправді поклала Ярослава і сіла у спальні, залишивши двері трішки відчиненими. Бо знала: він зателефонує Мар’янці. Так і сталося.
— Мар’янко, це що взагалі таке? Ти з ним серйозно? — почула я його голос із кухні.
Тиша. Потім знову Олег:
— Я не хочу, щоб у тебе був чоловік… Подумай про мене!
Я завмерла. Він не просто хвилювався за доньку. ВінА тепер я сиджу і думаю — чи варто тікати від чоловіка, який досі живе в минулому, чи дати йому шанс нарешті прокинутись.
