– Як це ти не хочеш взяти наше прізвище? – вигукнула моя свекруха в РАЦСі. Оля зовсім не мріяла виходити заміж. Але у 19 років завагітніла від однокласника, з яким зустрічалася три роки. Вибору не було – вона не хотіла, щоб її дитина росла без тата. Хоча її хлопець був старший за Олю, він залишався незрілим та справжнім маминим синочком. Втім, від відповідальності не ховався – заявив, що одружиться і виховає малюка. Вони почали готуватися до весілля. Оля була б рада просто розписатися, але рідня настояла на гучному святі. Вона не могла зрозуміти, навіщо викидати купу грошей на гостей, якщо за ці гроші можна було б придбати все необхідне для майбутньої дитини. Проте її ніхто не слухав. Ресторан, сукню і список гостей обрали за неї – свекруха й сестра. На примірку весільної сукні йти Олі не хотілося. Вона уявляла собі ту «красу» з мільйоном воланів і стразів. Смаку у свекрухи й сестри майбутнього чоловіка годі було шукати. Почувши відмову, рідня назвала Олю невдячною та розлютилася. Але їй було не до того: попереду ЗНО, іспити, приготування до народження дитини. У РАЦС Оля прийшла у простенькій білій сукні, яка їй личила. І тут почалось найцікавіше. Рідні молодят і гадки не мали, що Оля вирішила залишитися зі своїм прізвищем. Наречений знав про це й не заперечував. Але свекруха влаштувала істерику та почала кричати на весь зал: – Як це ти не береш прізвище нашої родини? Оля лише усміхнулася й відійшла убік. Попереду було ще весілля в селі чоловіка з усіма його родичами. Сили треба було берегти. Та шлюб тривав недовго. Ян виявився нікудишнім чоловіком і ще гіршим татом. Вихідні проводив за комп’ютером, не помічаючи сім’ї. Коли у Олі урвався терпець, вона мовчки зібрала речі й поїхала. Свекруха була розлючена цим поворотом подій. А героїня нарешті зітхнула з полегшенням — вона вперше відчула себе вільною та щасливою.

Як це, ти не хочеш змінювати прізвище? заверещала моя свекруха в РАЦСі так, що аж мухи позлітали з вікон.

Марічка взагалі-то не планувала заміжжя. Але в дев’ятнадцять років завагітніла від однокласника, з яким крутила роман ще зі школи. Вибору особливого не було їй страшенно не хотілося, щоб малюк ріс без тата.

Хоча хлопець був старший від Марічки, розумом, сказати чесно, не вирізнявся, а ще жалівся мамі на кожну дрібницю. Та втім, відповідальності не цурався одразу сказав: одружимося, дитину виховаємо. Ну, почали, як годиться, готуватися до весілля.

Марічка була б щаслива одружитися просто й скромно, без усіх цих українських гуль. Але рідня наполягла: весілля має бути на п’ятдесят душ, кожному по качці і музикам по премії. Нащо кидати такі шалені гроші в нікуди, якщо за ті гривні можна дитині все купити? Та хто її слухав? Вибрали за неї й кафе, і плаття, і гостей. Хто? Свекруха з чоловіковою сестрою, ясне діло!

На примірку сукні Марічка йти зовсім не хотіла. Мріялось-бо одне, а в уяві крутилася картина рюші, каміння, геть так, як у магазині тканин “Ляля”. Смаку у вищеназваних дам, відверто кажучи, ніякого. Коли родичі почули її відмову, про вдячність годі було й говорити сварка цілий день. Але Марічка не надто звертала увагу проблем вистачало: ЗНО на носі, іспити, народження дитини вже незабаром.

До РАЦСу прийшла в простій білій сукні, зручній і симпатичній, от і все! І саме тут почалося найцікавіше.

Рідня й гадки не мала, що Марічка вирішила залишити своє дівоче прізвище. Наречений, до речі, знав і мовчав. А ось свекруха здійняла галас:
Це як, ти що не шануєш нашу родину, га?

Марічка лише усміхнулася й відійшла до стіни. Завтра ще витримати весілля в селі чоловіка, серед всіх його братів, сестер і навіть троюрідних бабусь. Тут головне економити нерви. Шлюб проіснував усього кілька років. Янко виявився не те що чоловіком користувачем компютера найвищого рівня, зате батьком ніяким. По вихідних замість порядку чи навіть спільної вечері зависав у танчиках, а на сімю уваги нуль. Терпець Марічці урвався, зібрала манатки і гайда!

Свекруха лишилася в шоці, а на серці в Марічки стало спокійно нарешті свобода, нарешті справжнє щастя!

Оцініть статтю
ZigZag
– Як це ти не хочеш взяти наше прізвище? – вигукнула моя свекруха в РАЦСі. Оля зовсім не мріяла виходити заміж. Але у 19 років завагітніла від однокласника, з яким зустрічалася три роки. Вибору не було – вона не хотіла, щоб її дитина росла без тата. Хоча її хлопець був старший за Олю, він залишався незрілим та справжнім маминим синочком. Втім, від відповідальності не ховався – заявив, що одружиться і виховає малюка. Вони почали готуватися до весілля. Оля була б рада просто розписатися, але рідня настояла на гучному святі. Вона не могла зрозуміти, навіщо викидати купу грошей на гостей, якщо за ці гроші можна було б придбати все необхідне для майбутньої дитини. Проте її ніхто не слухав. Ресторан, сукню і список гостей обрали за неї – свекруха й сестра. На примірку весільної сукні йти Олі не хотілося. Вона уявляла собі ту «красу» з мільйоном воланів і стразів. Смаку у свекрухи й сестри майбутнього чоловіка годі було шукати. Почувши відмову, рідня назвала Олю невдячною та розлютилася. Але їй було не до того: попереду ЗНО, іспити, приготування до народження дитини. У РАЦС Оля прийшла у простенькій білій сукні, яка їй личила. І тут почалось найцікавіше. Рідні молодят і гадки не мали, що Оля вирішила залишитися зі своїм прізвищем. Наречений знав про це й не заперечував. Але свекруха влаштувала істерику та почала кричати на весь зал: – Як це ти не береш прізвище нашої родини? Оля лише усміхнулася й відійшла убік. Попереду було ще весілля в селі чоловіка з усіма його родичами. Сили треба було берегти. Та шлюб тривав недовго. Ян виявився нікудишнім чоловіком і ще гіршим татом. Вихідні проводив за комп’ютером, не помічаючи сім’ї. Коли у Олі урвався терпець, вона мовчки зібрала речі й поїхала. Свекруха була розлючена цим поворотом подій. А героїня нарешті зітхнула з полегшенням — вона вперше відчула себе вільною та щасливою.