– Як це, ти не хочеш взяти прізвище мого сина?! – вигукнула свекруха у РАЦСі Оля й не мріяла про весілля. Але у 19 років завагітніла від однокласника, з яким зустрічалася три роки. Вибору не було – не хотіла, щоб дитина росла без батька. Хоч і старший за Олю, хлопець був ще зовсім незрілий і справжній мамин синочок. Але відповідальності не уникав – сказав, що одружиться і виховуватиме сина. Почали готуватися до весілля. Оля була б щаслива, просто вийшовши заміж, але родичі вимагали гучного святкування. Дівчина не розуміла, навіщо витрачати шалені гроші на застілля, якщо на ці кошти можна купити все необхідне для малюка. Але ніхто її не слухав. За неї обрали ресторан, сукню і навіть гостей. Хто? Свекруха і сестра! Коли її відправили на примірку сукні, Оля не хотіла йти. Уявляла собі наряд з мільйоном рюшів і блискіток – свекруха і сестра нареченого ніколи не вирізнялися смаком. Коли почулася її відмова, рідня назвала її невдячною і обурилася. Олі було байдуже – у неї були серйозніші турботи: ЗНО, екзамени, підготовка до народження дитини. У РАЦС Оля прийшла у простій білій сукні, яка гарно виглядала і личила їй. Саме тут все й почалося. Рідні нареченого не знали, що Оля вирішила залишити своє дівоче прізвище. Наречений прекрасно знав і не заперечував проти цього. А свекруха вибухнула і на весь зал закричала: – Як це, ти не хочеш взяти його прізвище?! Оля усміхнулася і відійшла вбік. Попереду на неї чекало ще й весілля у селі чоловіка з усією його ріднею. Треба було берегти нерви. Їхній шлюб не протримався довго – Іван виявився нікудишнім чоловіком і невдатним батьком. Щовихідних сидів за комп’ютером, не звертаючи уваги на сім’ю. Коли у Олі урвався терпець, вона зібрала речі й поїхала. Свекруха була шокована таким розвитком подій. А наша героїня нарешті зітхнула з полегшенням — вона відчула себе вільною і щасливою.

Як це ти не хочеш змінити прізвище? обурено закричала моя теща у РАЦСі.

Олеся зовсім не мріяла про весілля. Але у девятнадцять завагітнила від однокласника, з яким зустрічалася вже три роки. Вибору не було не хотіла, щоб дитина росла без батька.

Хоч він і був старший від Олесі, залишався інфантильним та занадто залежним від мами. Та відповідальності не цурався сказав, що одружиться і виховає малюка. Почали готуватися до шлюбу.

Олеся була б цілком щаслива просто розписатися, але родичі наполягали на великій забаві. Вона зовсім не розуміла, навіщо витрачати такі шалені гроші на гостей, якщо за ці кошти можна придбати усе необхідне для дитини. Проте її слова не чули. За неї обрали ресторан, сукню й склад гостей. Хто це? Її свекруха та сестра!

Коли її відправляли на примірку, вона не хотіла йти. В голові вимальовувалась сукня у каскаді рюшів і блискіток. Смак у свекрухи та сестри залишав бажати кращого. Коли ж родичі почули відмову, назвали її невдячною та добряче розізлилися. Олесі було байдуже, вона мала свої турботи: ЗНО, іспити, підготовка до пологів.

У РАЦС Олеся прийшла у простій білій сукні виглядала скромно і гарно. Саме тут усе й почалося.

Рідні молодят не здогадувалися, що Олеся вирішила залишити власне прізвище. Чоловік знав і був не проти. Але свекруха вибухнула і підняла крик:
Як це, не хочеш прізвище змінити?

Олеся посміхнулась і відійшла у бік. Завтра ж чекало весілля у чоловіковому селі, де зібрались усі його родичі. Вона берегла нерви. Їхнє спільне життя тривало лише кілька років. Ян був нікудишнім чоловіком і батьком щовихідних просиджував за компютером, не звертаючи уваги на родину. Коли Олесина терплячість закінчилася, вона зібрала речі і виїхала.

Свекруха була розлючена, що сталося так. А я побачив, як Олеся нарешті зітхнула з полегшенням відчула свободу і щастя.
З того часу я зрозумів одне: повага до себе та вміння відстоювати свої бажання цінніші за зовнішню згоду з чужою волею.