«Як ти могла дозволити колишній свекрусі побачити онучку?» — у тебе немає ні краплі гордості
Минулого тижня моїй донечці виповнилося два роки. Невеличке свято в родинному колі. Її батько, мій колишній чоловік, навіть не згадав про день народження. Ні дзвінка, ні повідомлення — нічого. Та його мати, колишня свекруха, зателефонувала заздалегідь. Сказала, що хотіла б привітати малу. Я подумала: що тут поганого? Вона прийшла, принесла подарунок — м’яку іграшку, трохи солодощів і конверт із грішми. Ми сходили до парку, погуляли. А потім повернулися додому… і ось тоді почався справжній жах, — із розпачем розповідає 30-річна Оксана.
— Що трапилося?
Моя мати, побачивши мене з Валентиною Михайлівною, буквально вибухнула від люті. Почала кричати, що я зганьбила родину, що в мене немає ні сорому, ні гордості. Мовляв, як я могла дозволити колишній свекрусі прийти й обіймати дитину? Казала, що я мала кинути цей «жалюгідний подарунок» їй у вічі та вигнати.
— Вона серйозно причепилася до подарунка?
Так! Сказала, що іграшка дешева, ці шоколадки шкідливі, а грошей вона могла б дати й більше. Цілу ніч нарікала! Докоряла, що я мало не кинулася колишній свекрусі на шию. Що ось вона — «погана бабуся», а я її майже впустила до хати. І ніби забула, як ця жінка колись виставила мене за двері без копійки.
Оксана розлучилася рік тому. Чоловік виявився не готовим до справжньої родини. Коли почалися труднощі — безсонні ночі, дитячі сльози, брак грошей — він просто здався. Вирішив, що жити без дружини та дитини простіше, дешевше й спокійніше. Мовчки зібрав речі й пішов. Квартира була оформлена на його матір, і Оксану просто виселили.
— Я тоді навіть не зрозуміла, що відбувається. Ніби хтось вимкнув світло. Куди йти? Що робити? Я була у шоці.
Розлученням займався адвокат свекрухи. Хоча ділити було нічого — квартира та машина записані на батьків чоловіка, а в нього офіційно нічого. Навіть аліменти платить символічні. У Оксани не вистачило сили боротися через суд. Вона була надто втомленою й зламаною.
— Я просила лише про одне — дозволити пожити в тій квартирі до кінця декрету. Не хотіла повертатися до мами: вона важка людина, з непростим характером. Але Валентина Михайлівна відмовила. Каже, ти не перша й не остання невістка. У мене, мовляв, не готель.
Та перед від’їздом вона допомогла з переїздом: найняла вантажників, спакувала речі, навіть перевезла їх до мами Оксани. Дозволила взяти все, що потрібно, але Оксана взяла лише своє. Не хотіла, щоб потім хтось докоряв.
Вже вісім місяців вона з маленькою донечкою живе в крихітній однокімнатній квартирі разом із матір’ю. АлАле Оксана зрозуміла, що справжня сила не в тому, щоб тримати образі, а в тому, щоб дарувати любов, навіть якщо її не повертають.
