Я тримала свій невеличкий магазинчик з одягом у Львові. Одного вечора, коли вже збиралася закриватися, зайшла вагітна жінка. Вона довго ходила між вішалками, розглядаючи сукні, хоча я вже хотіла вимкнути світло. Почали розмовляти вона розказала, що чоловік кинув її з двома дітьми, і тепер їй довелося знімати квартиру та переїжджати до батьків у Тернопіль. З батьками не все просто, а тут ще й вагітність, і на аборт уже пізно. Народжувати доведеться. Одягу немає «виросла» зі старого. Історія звичайна, але чужа. Я бачила, що вона шукає найдешевшу річ, але навіть на це не має гривень. Втомлена, я подумала: «Не збіднію, якщо просто подарую їй одну сукню». Жінка аж сяяла від щастя, подякувала і пішла.
Час минув, я про цей випадок забула. Аж ось одного дня заходить усміхнена жінка намагаюся згадати, звідки знайома. Вона дістає з простихенької сумочки подарунок і починає розповідати: «Ви не памятаєте? Я була вагітна, прийшла до вас, але не мала грошей на ту сукню. А ви мені її подарували. Тоді ви сказали, що все буде добре, що немає таких труднощів, які ми не зможемо пережити. Ваші слова мене підтримали, і я справді пережила той важкий час. Народила дитину. Тепер я сама з трьома дітьми, але у мене все добре. І я вірю, що буде ще краще. Дякую вам за те, що тоді не відвернулися».
Ми обійнялися, побажали одна одній удачі. Вона пішла, а я розгорнула подарунок там були крила. Звичайні картонні крила, такі, які носять на Різдво. Мені стало ніяково. Я ж тоді подарувала ту сукню не через великодушність просто хотіла швидше закрити магазин і піти додому. А вийшло, що для неї я стала тим самим ангелом, який вислухав, сказав теплі слова і дав ту скромну сукню.
Виходить, іноді досить мало посмішка, кілька слів підтримки, чи просто не закрити двері перед людиною у важкий момент. І вона зможе піднятися з темряви.
