Було колись таке життя в родині Ярини та Тараса. Здавалося б, усе гаразд — мир, лад, згода. Тарас не пив, хіба що святами трохи, не курив, і за одинадцять років жодного разу не підняв на дружину руку.
Хоч був один випадок, але Ярина вважала, що сама винувата, і інколи розповідала подрузі:
— Було це давно, посварилися ми з Тарасом. Я розлютилася та кинулася на нього з кулаками. Уяви собі — тендітна жінка проти здоровенного чоловіка. Що я тоді собі думала? А він просто м’яко притримав мої руки й посадив на диван. Інший би, може, дав здачі, проучив би. Тоді я й зрозуміла, що була не права, і більше ніколи такого не дозволяла.
— Ой, Яринко, — сміялася подруга Марія. — Та твій Тараси — усе одно що кінь! Однією рукою тебе закинув би, мало б не здалося. Хіба ж жінка може подолати чоловіка?
У Ярини та Тараса був другий шлюб. З першим чоловіком вона розлучилася через те, що той пив і влаштовував скандали. Повертався з роботи пізно, коли донька Олеся вже спала, кричав, будив дитину й навіть не звертав на це уваги. Набридли Ярині ці безкінечні сваря, і вона, подавши на розлучення, пішла до батьків.
— Добре зробила, донечко, що пішла від нього, — підтримувала мати. — Нічого доброго ти не побачила за ті п’ять років. Нічого, виростимо Олесю, а щастя ще знайдеш. Ти ж у мене гарна дівчина, знаєш сама…
Коли Олесі виповнилося дванадцять, Ярина вийшла заміж за Тараса. Познайомилися на дні народження Маріїного чоловіка. Святкували в кафе, і саме там він підійшов до неї.
— Бачу, вам нудно, — промовив він із усмішкою. — Запрошую на танець.
Високий, спокійний, приємний — таким він здався їй тоді.
— Не нудно, — відповіла Ярина, — але потанцюю з радістю.
Так і почалися їхні стосунки. Марія дуже тішилася — нарешті подруга не сама. На той час Ярина з донькою жили у трикімнатній хрущовці, яку дісталася їй у спадок від бабусі. Та хворіла і жила одна, тому батьки забрали її до себе.
Будинок старий, кімнатки маленькі, але Ярина була вдячна, що є своє. Незабаром Тарас переїхав до неї — сам він мешкав із матір’ю.
Його перший шлюб теж не вдався. Після весілля жили з його матір’ю, але дружина Віра й свекруха не змогли знайти спільної мови. Не поступалися одна одній, часом ледь не до бійки дійшло.
— Тарасе, де ти викопав цю сварливу? — кожного дня питала мати, коли він повертався з роботи. — Неможливо під одним дахом із нею.
— Тарас, — греміла Віра, — не витримую твоєї матері. Знайдемо квартиру, інакше не знаю, що зроблю.
Вона вже чекала дитину, і довелося знімати житло. Народився син, Тарас допомагав, але дружині завжди щось було не так.
— Грошей немає. Синові треба новий одяг. Приготуй вечерю, я не встигаю. Погуляй із сином, я втомилася.
Мати ж скаржилася, що Віра не пускає її до онука.
— Як так, Тарасе? Ти ж мій син, а я не можу побачити онука!
Віра почала гуляти, поверталася пізно, іноді й уп’ятому. Одного разу взагалі не прийшла на ніч. Тарасу на роботу — відвіз сина до матері. Та щодня нагадувала, яка ж Віра погана.
Коли синові виповнилося чотири, Віра заявила:
— Я від тебе йду. Ти — маминий синок. Мені потрібен справжній чоловік.
Тарас повернувся до матері. А вона, між іншим, теж була не подарунок. Жодна жінка їй не подобалася, адже жодна не була гідною її сина.
Перші роки з Яриною Тарас жив добре. Однак свекруха псувала усе. Їй не подобалось, що син одружився із жінкою, у якої вже була дитина. Хоча Олеся була тихою дівчинкою, навіть називала її бабусею.
— Яка я тобі бабуся? — різко обірвала її свекруха. — У тебе є своя, а я тобі не рідня.
Ярину аж перекривило від цих слів, але стерпіла. Олеся більше не називала її так.
Час минув. Олеся закінчила школу, вступила до інституту, поїхала в інше місто. Спільних дітей у Ярини з Тарасом не було — не вийшло.
Зі свекрухою теплих стосунків так і не склалося.
Але згодом Ярина помітила, що чоловік змінився. Він гарно готував — коли був у гуморі. Останнім часом гумору траплялося все рідше.
— Маріє, не розумію, що з моїм чоловіком, — ділилася Ярина. — Немає в нього настрою. Ніби й причин нема, але що б я не сказала — усе не так. І намагається мене роздратувати.
— Ой, не знаю, Яринко, — дивувалася Марія. — Я думала, у вас ідеал. З боку не скажеш… Чужа сім’я — темні ліси.
Ярина терпіла, сподівалася, що все зміниться.
Одного разу вона таємно заглянула в його телефон, та підозрілого не знайшла — лише кілька дзвінків від матері. Але вони розмовляли часто.
Коли свекруха зателефонувала, а Тарас був у ванній, Ярина відповіла.
Ярина зрозуміла, що єдиний шлях врятувати їхній шлюб — це поговорити з Тарасом відверто, не зважаючи на втручання його матері.
