Та ну тебе, доню, ти ж жінка, зроду-віку! Що тобі ця дитина винна? Ну народила її інша то й що? Ти ж її виховуватимеш, вона тебе мамою називатиме. Так вийшло, але ж ти ж розумніша за це любиш чоловіка, то й його дитину полюбиш.
Чоловікові подзвонили з соцслужби і сказали забрати рідну доньку, якої в нього ніколи не було
Оленко, сідай, треба щось важливе сказати, зітхнув Андрій.
Мені сьогодні з опіки дзвонили Моя донька в дитбудинку. Олена аж підскочила:
Яка донька?! Від кого?! Ти що, жартуєш?! не вірила своїм вухам.
Андрій понуро опустив голову:
Ні, Олю, не жартую. Шість років тому, коли ми з тобою ще тільки познайомилися, я зустрічався з Тетяною. А коли між нами все серйозно стало кинув її.
Через рік вона мене знайшла й сказала, що в неї від мене донька Софійка.
Я спершу не повірив, пішов подивитися Та там і без аналізів ясно моя. Що з Тетяною сталося не знаю. Мені дзвонили, питали: заберу дитину чи ні?
Олена відразу хотіла вигукнути:
Та мені вона не потрібна, чужа! але побачила Андрієві очі й промовила інакше:
Гаразд Давай спочатку разом її відвідаємо, обережно сказала дружина.
Андрій зрадів і того ж дня вони вирішили їхати. Олена дивилася на дівчинку й не бачила в ній схожості з чоловіком. Софійка у свої пять років була тендітною й худенькою.
Вона міцно тримала свого пошарпаного ведмедика, і коли до неї зверталися, ховала обличчя в його шерсті. Чесно кажучи, Олені вона не сподобалася, хоча й шкода було. Можна було б і пожаліти, якби не ці ревнощі до чужої жінки, які тепер перекинулися на дитину.
Виявилося, Софійку у Тетяни забрали та все життя провела в гулянках, пиячила, забувала про дитину. Нарешті хтось доповів, і тепер вона сказала, хто батько.
Олена бачила, як Андрій рішуче хоче забрати доньку. Вона намагалася його відмовити, але одного разу він розлютився:
Сама народити не можеш, то хоча б мовчи! А я свою кров у дитбудинку не кину! Не подобається йди геть, я сам упораюся!
Було боляче чути таке, але він мав рацію. Андрій хоче дітей, а в неї не виходить. У молодості були проблеми, лікарі сказали дітей не буде. Та й любить вона його, не хоче йти.
Чоловік роботящий, гроші в хату носить, майже не пє Та за такого тисячі дівчат стоятимуть у черзі, а вона хіба знайде краще?
Коли Андрій привіз Софійку додому, одразу попередив:
Побачу, що кривдиш відповідатимеш.
Олена через силу почала доглядати за дівчинкою: відвела в лазню, відмила, одягла в чистеньке сукенце, заплела коси. Але дивитися на ту худеньку спинку без сліз було важко.
Софійка була тихою: не чіпай не відповість, сидить у кутку, шепоче щось ведмедикові.
Мовчазна якась, скаржилася Олена сусідкам. І Андрія так само не визнає, лише «так» чи «ні» от і вся розмова! Іноді дивлюся на неї й думаю а раптом щось не так з головою? Ніби тихенька, а потім раз, і щось наробить!
Сусідки трохи знизували. Андрій теж змінився: раніше біля О
