Як же боляче…
Катерина розмовляла по телефону, коли до кабінету зазирнув Іван. Марічка, зіщулила очі на Катрусю, натякаючи, що телефонна розмова важлива і що Федькові тут не місце. Голова Івака зникла за зачиненими дверима.
Минуло хвилин десять, Катя закінчила розмову й відклала телефон.
— А до тебе Іван заходив, — промовила Марійка.
— Чому до мене? Може, до тебе? — спалахнула Катря.
— Я заміжня. Хіба ти не помічаєш, як він на тебе дивиться?
— Як? — Катя підняла голову над монітором.
— Ну, зацікавлено, — кокетливо відповіла Марічка.
Звісно, Катя помічала. В неї ж очі є. Так, симпатичний, саме її тип. Якби не різниця у віці…
Роботи було стільки, що Катя відмовилася йти з Марійкою на обід. У кабінет зайшов Іван і поставив на стіл чашку кави.
— Відволікнися. Багато роботи? — спитав він.
— Так, як завжди, — Катя подякувала усмішкою і ковтнула гарячої кави.
— Може, увечері сходимо в кіно?
— Вибач, у мене маленька дочка. — Катя знову відпила, не дивлячись на Івана.
— Я знаю. Можеш залишити її у мами на вечір?
Катя підняла на нього очі. Нарешті зробив перший крок, а то всього лише очима стріляв. Симпатичний, усміхнений. Якби він був на кілька років старший, вона б не вагалася і давно відповіла б на його знаки уваги.
Вона виглядала молодше свого віку, але не настільки, щоб різниця з Іваном не була помітною. Після болючого розлучення Катя кілька років взагалі не дивилася на чоловіків. Боялася нових помилок і розчарувань. Але час, як відомо, лікує. І ось вона відчула, що готова до нових стосунків. Та чи з Іваном?
— Ну що, він заходив? — запитала Марійка, повернувшись з обіду.
— Хто? — Катя вдала, що не розуміє.
— Чого ти від нього тікаєш? Нормальний хлопець. Якби я не була заміжньою…
— Не неси дурниць, — обірвала її Катя. — Мені значно більше років.
— То й що? Ти виглядаєш молодше. А спілкування з чоловіками — це ж як вітаміни для жінки. Ти ж сама бачиш, що він тобі подобається. Як він заходить, у тебе очі світяться, щоки рожевіють. Скажеш, я неправа?
Катя мовчала.
— Ти вже кілька років сама. Сама казала, що пора, що готова до нових стосунків. Поки чекатимеш «свого за віком», якась інша його прибере. Хоч для здоров’я, хоч для настрою — дай йому шанс.
Катя подумала. А справді, Марійка має рацію. Може, варто сходити з ним у кіно?
Вона подзвонила мамі й домовилася залишити Оленку на ніч. Фільм закінчиться пізно, тому вранці, перед садочком, забере доньку. Мама прищурилася й уважно подивилася на Катрусю, але нічого не сказала.
Вечір пройшов чудово. Катя давно не була в кіно, не кажучи вже про інші розваги. А закінчився він у ліжку. В принципі, вона була до цього готова. Вільні ж обоє. Хоч для здоров’я, то для здоров’я.
— Ну що? Як вечір? — запитала наступного дня Марійка. — Не вдавай, що не розумієш. Ти просто сяєш!
Катя не відповіла. Дала зрозуміти, що не збирається обговорювати особисте. Але довго тримати таємницю не вийшло. Іван заходив до кабінету, кидав на неї променисті погляди, від яких у Каті серце билося частіше, а думки розліталися. Марійка, звісно, помічала це й усміхалася.
Роман набирав обертів. Вони бачилися щодня. У неї. Іван жив із мамою. Спочатку приходив, коли Оленка вже спала, а йшов до її пробудження. ІншаІ коли одного разу Катя зустріла Дмитра біля садочка, де він чекав на неї з квітами, вона зрозуміла, що інколи щастя приходить саме тоді, коли його вже не чекаєш.
