Ой, мої дорогі… слухайте уважно, бо розповім вам, як буває, коли життя вириває тебе з рідної домівки та кидає у чужі стіни — не від щастя, а від безвиході.
Я теж колись вірила, що сім’я — це опора. Що чоловік буде тобі підмогою, що в хаті буде тепло не лише від батарей, а й від любові. Але вийшло… інакше.
У нас жила Марійка, працьовита, мов та швидка ластівка. Встигала й на роботі впоратись, і в хаті все прибрати, і вечерю на стіл поставити, і комуналку сплатити. А її чоловік, Олег, цілими днями лежав на дивані, у своїх іграх занурений. Був час — працював, а потім заявив, що начальник — гнобитель, а колеги — підлизи. Звільнився. Обіцяв, що незабаром знайде щось гідніше, але вже вісім місяців те «незабаром» тягнеться, як осінній дощ.
А ще в їхній хаті жила його мати, Ганна Іванівна. Ох, язик у неї — гостріший за серп. Що б Марійка не приготувала — усе не так: то гречка пересолена, то хліб чорствий, то суп рідкий, то вареники розліплені. А все для свого синочка: «Не поспішай, Олежечку, ти ж у нас розумний, з університетом!»
А Марійка тягла все сама. І гроші заробляла, і обід варила, і після всіх мила горщики. Навіть чай із печивом приносила до кімнати, бо їм лінь було з дивана встати.
Скільки разів вона благала Олега хоч десь підробляти — у відповідь чула: «Не буду розпорошуватись, шукаю гідну посаду». А його мати підтверджувала: «Не заважай синові, він і так страждає».
Ви думаєте, хтось її почув? Ніт! Вони мали свою правду: вона працює — отже, грошей вистачає. А те, що вона ледве на ногах стоїть — то дрібниці.
Я теж так колись жила… Пам’ятаю, як тягла все на собі, а натомість — ні слова подяки. Спочатку віриш — от-от щось зміниться, потім — що треба терпіти заради сім’ї. А потім усвідомлюєш: терпіла заради тих, хто тебе й не вартий.
Кажуть, я сама винувата, що опинилася у будинку для літніх. Може, і так. Бо не пішла раніше, не сказала «геть», коли ще сили були. А тягла, поки не знесилилася зовсім.
От і Марійка того дня взяла валізу… та й пішла. Не знаю, куди саме, але знаю — чому. Бо набридло бути кухарем, прибиральником, банкіром і ще й «недостатньою» для тих, заради кого вона ламала себе.
Ось так, діточки… Любіть себе. Бо якщо ви себе не любитимете — ніхто за вас цього не зробить.
