Якби не ти…
Оксана та Марічка дружили змалечку: разом ходили до садочка, у школі сиділи за однією партою. З роками Оксана перетворилася на справжню красуню – завжди оточена шанувальниками, їй усе давалося легко, без зусиль. А Марічка була тихою дівчиною, з-поміж багатьох, на яку на вулиці навряд чи звернули б увагу.
Після школи Марічка вступила до медичного училища, обравши собі благородну справу – допомагати людям. Оксана ж вважала, що диплом не потрібен для щасливого життя. Закінчила курси і працювала у салоні краси, малюючи жінкам брівки та вії.
Подруги важко переживали сварки та розставання. Жодного дня не минало, щоб вони не побачилися або не поговорили по телефону. Розмовляла переважно Оксана, а Марічка слухала, співчуваючи черговому розриву чи радіючи новим стосункам подруги.
І, як часто буває між подругами, обидві закохалися в одного хлопця.
Першою з Ярославом познайомилася Марічка. Якби вона зустріла не красеня, а звичайного, нічим не визначного хлопця, у них, можливо, склалося б щасливе життя. Та легких шляхів до щастя не буває.
Марічка йшла з магазину. За годину дощ пройшов, і калюжі ще не встигли висихнути. Обходячи одну з них, вона раптом побачила хлопця на електросамокаті, який мчав просто на неї. Він дивився кудись повз неї, і Марічка не впевнилася, чи він її помітив. В останню мить вона скрикнула і відскочила убік — просто в калюжу.
— Їздять, нічого не бачать, навіжені! — крикнула бабуся, що стояла неподалік, і погрозила пальцем хлопцю. — Чого витріщився? Ледь не збив людину!
Хлопець зупинився і озирнувся. Марічка вибралася на сухий острівець асфальту і сумно оглядала свої забавні й мокрі ноги.
— Вибач. Навіщо в калюжу лізла? Я б тебе об’їхав, — промовив він, під’їжджаючи ближче.
Марічці не були потрібні його вибачення. Вона шукала поглядом, куди ступити, щоб не зануритися у воду знову, хоч яка вже різниця.
— Залазь, підвезу, — запропонував він.
— Та відчепись! — буркнула вона.
— Я ж вибачився. Чи тобі подобається хлюпатися у воді? Куди везти?
— На вул…Через рік у них народилася донечка, а стара дружба Оксани та Марічки залишилася лише у спогадах, як далеке дитинство, яке ніколи не повернути.
