«Якби він був трохи заможнішим, я б, напевно, закохалася в нього» – думала дівчина.

«Який же він став гарний. Якби трохи заможніший був, працював у престижній компанії, я б, мабуть, у нього закохалася», — подумала Оксана.

— Ну, Богдане, тримай оборону. Якщо щось — дзвони. Не на Місяць же лечу, завжди на зв’язку, — сказав Ярослав, простягаючи руку своєму заступнику та другові.

— Зрозумів, не хвилюйся. А до речі, так і не сказав, куди їдеш у відпустку. На Балі чи до Єгипту? — Богдан потиснув його руку.

— Хіба не казав? До мами їду. Треба дах лагодити, паркан підправити. Батько колись усім опікувався, а як пішов — усе почало сипатися. Не пам’ятаю, коли востаннє з вудкою на річці сидів.

— Я взагалі ніколи на риболовлю не ходив. Справжній міський. Навіть заздрю тобі, — зітхнув Богдан. — Приїдеш, розкажеш, — крикнув він у спину Ярославу.

Радіючи, що завтра вже буде далеко від шумного, задимленого міста, обійме матір, вдихне свіже повітря дитинства, Ярослав їхав додому й усміхався.

Він виріс у невеличкому селі. Мати вчителювала, батько був будівельником. Ярик часто допомагав батькові, вмів усе робити. Батько мріяв, що син піде його стежкою. Але Ярослава вабили машини, комп’ютери, новітні технології. Вчився легко. Коли закінчив школу, сказав — у селі йому робити нема чого, хоче їхати до Києва й досягти більшого, ніж стати будівельником, як батько.

— Як то нема чого? Село розвивається, будівельники завжди потрібні. Без куска хліба не залишишся. Хочеш — збудуємо сучасний дім? Одружишся, дітям простір бігати, — переконував батько.

— Рано ще про весілля думати. Треба спочатку на ноги стати, — відмахувався Ярослав.

Батько сердився, сперечався. А мати терпляче заспокоювала й підтримувала сина.

— Давай не підрізатимемо йому крила. Нехай пробує. Він у нас розумний, ще пишатимемося ним, — умовляла вона.

Батьки дали грошей на перший час і відпустили сина здобувати столицю. Ярослав навчався в інституті й підробляв на будівництві. З часом досяг усього, про що мрАле коли Ярослав повернувся до матері, старий будинок здавався йому теплішим за всі його київські апартаменти, а простий хліб із маминих рук — смачнішим за вишукані страви в дорогих ресторанах.

Оцініть статтю
ZigZag
«Якби він був трохи заможнішим, я б, напевно, закохалася в нього» – думала дівчина.