«Остапе, які хрестини в ресторані? Треба ж подарунок купити»
«Підемо наступного дня та привітаємо онучку вдома, без цих витребеньок», — сказала я чоловікові, коли дізналась, що наша донька влаштовує розкішні хрестини для своєї дитини. Це історія про те, як ми з Остапом намагались зрозуміти, як правильно відсвяткувати хрестини онучки, і чому це викликало стільки суперечок.
**Запрошення на хрестини**
Наша донька, Оксана, народила дівчинку півроку тому. Онучка, Соломія — наша перша дитина в родині, і ми з Остапом просто без розуму від неї. Коли Оксана оголосила, що планує хрестини, я зраділа: це важлива подія, і я хотіла, щоб усе було за традицією. Але потім вона розповіла, що хрестини будуть не просто в церкві з чаюванням вдома, а в ресторані, з купою гостей, ведучим та навіть фотографом. Я здивувалась: «Оксано, навіщо так розкошно? Це ж хрестини, а не весілля!»
Оксана пояснила, що хоче зробити все гарно, щоб запам’яталось. Її чоловік, Богдан, підтримав: мовляв, це їхня перша дитина, і вони хочуть відсвяткувати особливо. Я не сперечалась, але внутрішньо почувала себе неспокійно. Ми з Остапом — прості люди, усе життя прожили скромно, і такі витрати на хрестини здавались нам зайвими.
**Питання подарунка**
Найскладніше почалось, коли я задумалась про подарунок. На хрестини прийнято дарувати щось значуще: хрестик, ікону, гроші на майбутнє дитини. Але Оксана натякнула, що в ресторані будуть гості, і «просто так прийти невиховано». Я запитала: «Тобто, у конверт гроші класти?» Вона ухилилась: «Ну, як хочете, але всі щось дарують». Я прикинула: тисячу гривень у конверт не покладеш, це несерйозно, а більше в нас з Остапом немає. Пенсія у нас невелика, а заощадження витратили на ремонт даху.
Остап запропонував взагалі не йти до ресторану. «Підемо наступного дня, привітаємо Соломію вдома, подаруємо щось від душі», — сказав він. Я погодилась: вдома якось затишніше, і не треба думати, скільки в конверт класти. Ми вирішили купити срібний хрестик та гарну дитячу Біблію — подарунок і символічний, і від серця.
**Розмова з донькою**
Коли я розповіла Оксані про наш план, вона образилась. «Мамо, це що, ви на хрестини не прийдете? Це ж важливий день для Соломії, а ви так просто відмовляєтесь!» Я намагалась пояснити, що ми не проти хрестин, просто не хочемо брати участь у цьому «ресторанному шоу». Але Оксана сприйняла це як особисту образу. «Усі бабусі та дідусі будуть, а ви що, не хочете бути частиною родини?» — сказала вона. Мене це вразило. Звичайно, ми хочемо бути частиною родини, але чому це обов’язково має бути в ресторані?
Остап був категоричний: «Якщо вони хочуть витрачати купу грошей, їхня справа, а ми краще вдома посидимо з онучкою». Але я бачила, що Оксана засмучена, і почала вагатись. Може, ми справді занадто старомодні? Може, треба було погодитись і піти, навіть якщо нам це не до душі?
**Як ми вийшли із ситуації**
У результаті ми знайшли компроміс. Ми з Остапом пішли до церкви на сам обряд хрещення, це було зворушливо й душевно. Соломія у білій сукні виглядала як янголятко. А на бенкет у ресторані ми не пішли, але наступного дня прийшли до Оксани й Богдана додому. Подарували хрестик і Біблію, посиділи з онучкою, попили чаю. Оксана спочатку була трохи ображена, але потім відлиЯ зрозуміла, що головне — це не де і як святкують, а те, щоб родина залишалась родиною, навіть якщо іноді наші погляди розходяться.
