Якщо дитина буде схожа на нього я відмовлюся життя віддам, але відмовлюся! глухо промовила Марія.
Лікар сумно похитав головою:
Пізно, доню, тепер лише чекати. Інакше й зовсім без дитини залишишся.
Вона вийшла з кабінету, опустилася на лаву в коридорі. Серце ніби розривалося від болю. Підняла очі за вікном осінній вітер шарпав голе дерево, зриваючи останнє листя. Так само й у ній все обдерте, пусто
Ще кілька місяців тому вона мріяла про цю дитину. Як же швидко все перевернулося
На виході з поліклініки Марія обійшла щасливе подружжя: чоловік обіймав дружину, обидва сяяли. Від цього стало ще гірше. Вона пішла до автобуса, мовчки сиділа всю дорогу.
Дома зачинилася у кімнаті. Мати, Олена Михайлівна, клопоталася біля дверей, просила поїсти, але донька не відповідала. Згодом вийшла, сіла за стіл навпроти матері. Мовчали.
Якщо буде схожа на нього відмовлюся знову пролунало в кімнаті.
Олена Михайлівна здригнулася:
Марічко, ти що вигадуєш?! Від здорової дитини відмовитися це ж гріх! Що люди скажуть? Родина як на це подивиться?
А мені що до людей? вибухнула донька. Очі горіли, губи тремтіли, ніби звір, що його загнали в пастку.
Я тобі допоможу, твердо сказала мати. Не дозволю кинути рідну кров
Як ти допоможеш? Зарплату затримують, життя важке
Виживемо, перебила Олена Михайлівна. У війну виживали, а тепер мир вісімдесят девятий рік на дворі.
Марія важко зітхнула. Їй було страшно за майбутнє. Вона ще не знала, що девяності принесуть нові випробування. Але зараз знала одне: Андрій її покинув.
Вони одружилися півроку тому, до цього зустрічалися рік. Ніщо не віщувало лиха.
Вона добре памятала той день, коли Андрій повернувся додому зовсім іншим. Він намагався бути лагідним, але його погляд говорив про все він більше не кохав.
Місяць вона допитувалася, що сталося. А коли він нарешті пішов, дізналася правду.
Марія ридала, коли прийшла Андрієва мати, Надія Семенівна. Та теж плакала, не сподіваючись такого від сина.
А історія ця почалася ще зі школи. У випускному класі Андрій поїхав на туристичний зліт. Там зустрів Оксану закохався з першого погляду. Два тижні не відходив від неї. Після зльоту листувалися, але потім адреса загубилася.
Через три роки він зустрів Марію, здавалося минуле забуте. Одружилися, чекали дитину. Але раптом Оксана знайшла його дала оголошення у місцевій газеті. Андрій відповів. Зустрілися і він зрозумів, що кохає лише її.
На роботі Марію підтримували. Молода колега зітхнула:
Дитина це щастя, а у нас з чоловіком уже пять років нічого не виходить
Саме тому з чоловіком, гірко відповіла Марія.
Олена Михайлівна намагалася розважити доньку. А одного разу прийшла Надія Семенівна. Плакала, благала пробачити сина. Нову наречену не приймала адже та забрала Андрія аж до Львова.
Найстрашніше для Марії було уявити, що дитина виглядатиме як Андрій. Як вона щодня дивитиметься на нього й згадуватиме зраду?
Коли вона виписувалася з пологового, її зустрічав цілий натовп: мати, колишня свекруха, подруги, колеги. Всі хотіли тримати хлопчика на руках. Надія Семенівна, взявши онука, прошепотіла:
Вилитий Андрійко
Марія почула. Підійшла, забрала сина й сказала:
Не Андрійко він, а Тарас.
Усі з полегшенням зітхнули.
Минуло двадцять років. Тарас навчався у університеті, мав двох молодших сестер, яких дуже любив. Марія вийшла заміж через пять років її чоловік став для Тараса справжнім батьком.
Андрій із Оксаною розлучилися через пять років. Вона виїхала за кордон. Він одружився знову, іноді бачився з сином.
Марія не заважала, але до колишнього чоловіка ставилася байдуже. Лише біологічний батько її Тараса
