Ким ще родичем? Ти ж знаєш, що в серпні ми завжди приїжджаємо з дітьми на море, — обурилася золовка.
— Що ж ми тепер робитимемо без тебе?! — грайливо заламала руки золовка Юлія. — Щороку ми можемо їздити на море й відпочивати.
Лариса у відповідь натягнуто усміхнулася. Будиночок біля моря належав їй вже близько п’яти років.
Вона отримала спадок від бабусі, яка останні двадцять років жила в Одесі.
Лариса вирішила не продавати житло, а взяти кредит і зробити у будинку гарний ремонт, щоб згодом здавати його й отримувати пасивний дохід.
Однак новина про те, що невістка отримала спадщину, швидко розійшлася серед родичів.
Вони одразу почали телефонувати Ларисі й просити дозволити їм пожити в будиночку біля моря, економлячи на оренді житла.
Звичайно, їхні прохання суперечили її планам, але жінка боялася відмовити родичам і, стискаючи зуби, пускала їх у будинок.
Так тривало близько двох років, поки Лариса не задумалася про те, що час відучити безсоромних родичів від безкоштовного житла.
Відмовити своїй рідні жінці було значно легше, ніж родичам чоловіка.
Ледь знову наближався літній сезон, як Ларисі знову почали дзвонити тітки, дядьки, сестри і брати.
Всі цікавилися, коли можна зупинитися в будинку, так, щоб попередні гості вже встигли виїхати.
Юлія, як завжди, була першою, хто хотів забронювати місце для своєї родини на серпень.
— Нічого не вийде, там усе літо мешкатиме моя родичка, — збрехала золовці Лариса.
— А як же ми? Чому ти пустила її на такий тривалий термін? Ти ж знаєш, що ми в серпні завжди приїжджаємо з дітьми на море, — обурилася Юлія, незадоволена тим, що почула.
— Не виставляти ж її на вулицю, — відповіла жінка.
— Поговори з нею, хай десь інде в серпні поживе, — золовка запропонувала невістці своє рішення проблеми. — Нам дуже потрібно! У Славка алергія, лікар рекомендував проводити літо на морі. Ларисо, у вас із Михайлом теж син. Ти, як мати, повинна мене зрозуміти.
Зрозумівши, що нахабство не пройде, Юлія вирішила піти іншим шляхом й натиснути на жалість.
— Гаразд, я поговорю з нею, — здалася Лариса і вже ввечері повідомила золовці, що та може з дітьми приїхати в серпні.
Для себе жінка вирішила, що це буде останній раз, коли вона пустила родичів у будиночок біля моря.
В серпні золовка з родиною приїхала до Одеси. Однак вже за тиждень Юлія зателефонувала Ларисі й повідомила про інцидент у будиночку.
Старший син включив у ванній воду і забув про це. Тільки через три години з’ясувалося, що будиночок затоплений.
В ході затоплення постраждали шпалери, лінолеум, частково побутова техніка і меблі.
Лариса була настільки шокована від новини, що не відразу зрозуміла, хто має робити ремонт і відшкодовувати збиток.
— Коли ти думаєш привести свій дім у приличний стан? — запитала Юлія. — Прилетіти не хочеш?
— Прилечу, звісно, — прошепотіла ошелешена Лариса й, купивши квиток, через три дні відправилася до Одеси.
Будиночок біля моря зустрів її відстаючи шпалерами і злізлим лінолеумом.
Холодильник, телевізор і кухонна плита вийшли з ладу. Меблі частково розпухли від води.
Золовки з родиною в домі не було. Вони винайняли на пару днів для себе інше житло.
Лариса схопилася за голову, зрозумівши, що ремонт у будинку обійдеться їй в кругленьку суму.
— Нехай Юлька платить, — підкинув ідею дружині Михайло. — Треба було стежити за своїм сином.
Близько двох днів Лариса налаштовувалася на те, щоб зателефонувати золовці й поговорити серйозно.
— Юля, ремонт і техніка обійдуться в десять тисяч гривень. Ти не хочеш відшкодувати збиток, заподіяний твоїм сином? — запитала у сестри чоловіка жінка.
— Ні. З якого дива? Славко ж не спеціально це зробив, — здивовано заперечила золовка. — Тобі не здається, що якось підло вимагати гроші з дитини?
— Я не в нього вимагаю, а в тебе, — строгим тоном пояснила Лариса.
— Нічого я не буду платити. Задушись ти своїм домом, — випалила Юлія і кинула слухавку.
Через півгодини Ларисі зателефонувала стривожена свекруха. Важко дихаючи і обурюючись, Ірина Семенівна з презирством запитала:
— Як тобі тільки не соромно вимагати гроші з племінника?!
— Я не в нього вимагаю, а у вашої дочки, — зрозуміла Лариса, що Ірина Семенівна вирішила стати на захист Юлії. — Ви хоча б у курсі, який збиток вона мені завдала?
— У курсі я! — огризнулася свекруха. — Все одно це тебе ні краплі не виправдовує! Так себе з родичами чоловіка вести точно не можна!
Зрозумівши, що розмовляти з матір’ю чоловіка марно, Лариса взяла черговий кредит у банку й зробила новий ремонт.
Наступного літа жінці знову стали дзвонити родичі й проситися на літо в будиночок біля моря.
— П’ять тисяч гривень на день, — виставила рахунок Лариса.
— Ми ж рідня, — стали обурюватися звиклі до безкоштовності родичі. — Спочатку з племінника гроші вимагала, а тепер справа й до нас дійшла?
— Хочете жити безкоштовно — поверніть гроші за ремонт, який мені довелося робити за свій рахунок, — серйозним тоном сказала жінка. — Більше я нічого не хочу обговорювати.
Звичайно, ніхто з родичів не захотів розлучатися з чесно заробленими.
Їм було простіше виставити Ларису скнарою, яка помішалася на грошах, ніж визнати, що вони нахабно жили в її будинку і ні за що не платили.
Новина про те, що жінка вимагає за проживання оплату, розійшлася по всій рідні, яка тут же взялася обговорювати її.
— Якоїсь совісті вистачає виставляти рахунок, — більше за всіх обурювалася Юлія, яка тепер не могла щороку їздити на море.
Звичайно, тих, хто спілкувався з Ларисою через те, що у неї був будиночок біля моря, значно поменшало.
Однак залишилися й ті, хто був готовий оплачувати своє проживання в Одесі. З них Лариса брала по мінімуму й одразу домовлялася про те, що у випадку чого вони повинні будуть відшкодувати збиток.
