Занадто чисто для молодої мами: урок від свекрухи
Іванна Михайлівна зайшла до хати невістки без попередження. Марічка зустріла її з донечкою на руках, намагаючись заколисати малу.
— Не спить? — запитала свекруха.
— Ні, — зітхнула Марічка.
— А ти сама коли востаннє спала? — прищурилася Іванна Михайлівна.
— Не пам’ятаю… Тільки на руках й засинає, — тихо відповіла невістка.
— Давай мені онучку, я з нею трохи проїдусь авто, вона й засне. За годину-дві поверну. А ти поспи, відпочинеш!
Марічка вагалася, але втома взяла гору. Віддала дитину, провела очима машину й… пішла не спати. А збирати розкидані речі, мити посуд, закидати білизну в пральку, драїти ванну, прибирати підлогу. Навіть пиріг спекла — адже не з порожніми руками зустрічати свекруху й свекра, вони ж ось-ось повернуться.
Іванна Михайлівна лякала Марічку не через грубість чи владність — ні. Вона була суворою, з тихим, рішучим голосом. Навіть «дякую» у неї звучало, як наказ.
Сама свекруха — жінка невисока, худа, з темним волоссям і блідим обличчям. Але з таким поглядом, що миттєво випрямляв спину. Марічка завжди намагалася справити гарне враження. Навіть вагітність першою розповіла свекрусі, а не рідним.
Вийти заміж їй довелося рано, у двадцять. Наречений — однокласник, друг із дитинства. Родини з обох боків купили ділянку, збудували хату, до весілля вже було своє гніздечко. Дім — подарунок, ключі вручили урочисто, з побажанням:
— Живіть довго та щасливо.
Родина справді була міцна. З родичами чоловіка стосунки були добрими, хоч і напруженими — адже Марічка відчувала себе під пильною увагою.
Після народження донечки Софійки все змінилося. Мала була вередливою, погано спала, молока бракувало — Марічка майже не їла, весь час метушилася по хаті. Відчувала себе, як вичавлений лимон. Допомогу пропонували і мати, і свекруха, але Марічка гордо відмовлялася — гадала, що «має впоратися сама».
Вона соромилася показати втому, прибирала хату перед кожним візитом родичів. Наводила лад навіть у шафах, було б соромно, якби свекруха побачила безлад.
І ось одного разу — несподіваний візит. Марічка стояла з дитиною на руках, нічого не прибравши. У мийці — гора посуду, на підлозі — плями, речі — розкидані. Сама вона виглядала знесиленою, блідою.
Іванна Михайлівна побачила це все, але нічого не сказала, лише промовила:
— Заїхали з магазину, привезли вам їжі. Хліб, молоко, трохи домашнього…
І одразу запропонувала:
— Давай Софійку з нами. Проїдемося, заколисуємо. А ти — спи. Нічого не роби, зрозуміла? Тільки спи.
Марічка кивнула. Але ледве двері зачинилися, вона замість відпочинку кинулася прибирати. «Неможливо ж у такому безладі гостей зустрічати!» — думала вона.
Коли Іванна Михайлівна зі свекром повернулися, хата сяяла. У ванні пахло чистотою, на кухні — яблучним пирогом. Усе блищало.
Свекруха увійшла з онукою на руках, відчула запах випічки, побачила ідеальний порядок і… зім’ялася.
— Ми не залишимося на вечерю, — сказала вона, віддаючи донечку невістці.
— Чому? — здивувалася Марічка.
— Ми забрали дитину, щоб ти виспалася, а не підлогу мила й ванну терла. Потрібно дбати про себе. Ти — мати, і якщо не навчишся приймати допомогу, згоріВідтоді Марічка навчилася просити про допомогу і стала набагато щасливішою.
