Одна-єдина зрада перед весіллям: як коментар про вагу змінив життя.
Ганна була невірна чоловікові лише раз, ще перед весіллям. Він назвав її товстою й сказав, що вона не влізе у весільну сукню. Дівчина образилась і з подругами поїхала до клубу. Там напилася й прокинулася в незнайомому будинку з блакитнооким красунем. Їй було жахливо соромно! Ганна нічого не розповіла Тарасові, пробачила його образливі слова й почала дотримуватися дієти. Від алкоголю відмовилась, бо незабаром дізналась, що чекає дитину, це був слушний привід.
Дочка народилася вчасно, чудова блакитноока дівчинка, Тарас боготворив її. Пять років Ганна переконувала себе, що все гаразд, що дочкині очі від дідуся, який теж мав блакитні очі. Ну й що з того, що вона кучерява? Вона всіма силами намагалася викреслити з памяті того кучерявого хлопця, чиє імя навіть не запамятала. Та щось у серці шепотіло, що дівчинка не від чоловіка. Можливо, тому вона пробачала Тарасові все: нічні повідомлення, часті відрядження, вічне незадоволення її зовнішністю та кухнею. Дочці потрібна була родина, батька вона обожнювала, а хто ж із чоловіків не зраджує?
Терпи, куди ти підеш? казала мати. У нас, сама знаєш, місця нема: бабуся в ліжку, брат привів невістку, куди я вас усіх подіну? Казала ж тобі: не можна переписувати квартиру на свекруху, залишишся біля розбитої скрині!
Ганна терпіла. Але це не допомогло, і одного дня Тарас таки пішов. Казав, що зустрів іншу, навіть плакав, обіцяв завжди бути батьком для Олесі, але йти проти почуттів не може. Мати, яка ніби любила онуку, після розлучення кинула:
Зроби тест на батьківство, а то можеш даремно аліменти платиш!
Ганна була шокована: думала, що лише в неї такі підозри. Виявилося, ні.
Ти здуріла? накинувся Тарас. Олеся моя донька, це навіть сліпому видно.
Свекруха не очікувала, що коли через рік після розлучення Ганні знадобилося лягати до лікарні з апендицитом, старі підозри розвіються при виді знайомого обличчя.
Вибачте, ми десь зустрічалися? спитав хірург.
Ганна рішуче похитала головою. Сподівалася, що він не згадає. Але він згадав, бо наступного дня в палаті пожартував:
Сподіваюся, цього разу не втечеш, як тоді?
Ганна почервоніла, як буряк. І вирішила якомога швидше покинути лікарню. Та не врахувала одного: за ті дні, що провела там, Левко встиг зробити так, що їй більше не хотілося тікати.
Про доньку Ганна нічого не розповідала, лише згадала, що має дитину, але обійшла питання батьківства.
Левко зрозумів одразу, коли побачив дівчинку. Він хвилювався, купив ляльку, розпитував Ганну, як правильно поводитися.
Розумієш, казав він, коли ми з сестрою були маленькі, мама зустріла чоловіка, і вона його справді любила. Але сестра його не прийняла, і мама змушена була його відпустити. Я не хочу такого. Хочу бути для твоєї доньки другим батьком.
Ці слова приголомшили Ганну. А коли він зупинився й дивився на дівчинку, стало ясно: він теж усе зрозумів.
«Яка ж тут різниця, думала Ганна. Все одно колись доведеться розповісти».
Звикла до родинних проблем, вона чекала звинувачень і криків. Але Левко, залишившись з нею наодинці, міцно обійняв її й прошепотів: «Яке ж це диво!».
Спершу Олеся ніби прийняла Левка. Але коли Ганна обережно запитала, чи не буде їй
