Єдина зрада перед весіллям: як коментар про вагу змінив життя.
Марія була невірна чоловікові лише раз, ще перед весіллям. Він назвав її товстою й сказав, що вона не влізе у весільну сукню. Дівчина образилася та з подругами вирушила до клубу. Там напилася й прокинулася в незнайомій хаті з блакитнооким красенем. Їй було жахливо соромно! Вона нічого не сказала Андрію, пробачила образливі слова й почала дотримуватися дієти. Від алкоголю відмовилася, бо незабаром дізналася, що вагітна це був шанс почати все з чистого аркуша.
Дочка народилася вчасно чудова блакитноока дівчинка. Андрій просто боготворив її. Усі пять років Марія переконувала себе, що все гаразд: у доньки синці очі, бо й свекор мав такі ж. Ну й що з того, що вона кучерява? Вона всіма силами намагалася викинути з памяті того кучерявого хлопця, чиє імя навіть не запамятала. Та щось у її серці шепотіло, що дівчинка не від чоловіка. Можливо, тому вона пробачала Андрію все: нічні повідомлення, часті відрядження, вічне невдоволення її зовнішністю та кухнею. Доньці потрібна була родина, а батька вона обожнювала. Та хто з чоловіків не обманює?
Терпи, куди ти подінешся? казала мати. У нас самі знаєш, місця нема, бабуся в ліжку, брат привів молоду. Куди я вас усіх подіну? Казала тобі: не можна переписувати квартиру на свекруху, залишишся біля розбитої скрині!
Марія терпіла. Та це не допомагало, і одного дня Андрій таки пішов. Казав, що зустрів іншу, навіть плакав, обіцяв завжди бути батьком для Оленки, але не може йти проти своїх почуттів. Мати, яка ніби любила онуку, після розлучення кинула:
Зроби тест на батьківство, а то можеш даремно аліменти платити!
Марія була шокована: думала, що лише в неї такі підозри. Виявляється, ні.
Ти збожеволіла? накинувся Андрій. Оленка моя донька, це очевидно навіть сліпому.
Свекруха не очікувала, що коли через рік після розлучення Марії знадобилося лягти до лікарні з апендицитом, старі підозри розвіяться після зустрічі з знайомим обличчям.
Вибачте, ми десь зустрічалися? запитав хірург.
Марія енергійно похитала головою. Сподівалася, що він не пригадає. Та він пригадав, бо наступного дня в палаті пожартував:
Сподіваюся, цього разу не втечеш, як тоді?
Дівчина почервоніла, як буряк. І вирішила якомога швидше покинути лікарню. Проте вона не врахувала одного: за ті дні, поки лежала там, хірург Тарас встиг зробити так, що Марії вже не хотілося тікати.
Про доньку вона нічого не розповідала, лише згадала, що має дитину, але обійшла питання батьківства.
Тарас зрозумів усе відразу, коли побачив дівчинку. Він хвилювався, купив ляльку, розпитував Марію, як правильно поводитися.
Розумієш, казав він, коли ми з сестрою були маленькими, мама зустріла чоловіка, і справді його любила. Але сестра його не прийняла, і врешті мама відмовилася від нього. Я не хочу цього, хочу бути для твоєї доньки другим батьком.
Ці слова вразили Марію. А коли він зупинився й подивився на дівчинку, стало зрозуміло: він теж усе зрозумів.
«Яка ж тут різниця? думала Марія. Все одно колись доведеться сказати».
Звикла до сімейних проблем, вона очікувала звинувачень і криків. Але Тарас, залишившись з нею наодинці, міцно обійняв її й прошепотів: «Яке ж це диво!»
Спочатку Оленка ніби прийняла Тараса. Але коли Марія обережно запитала, чи не буде вона проти, щоб він жив з ними, дівчинка розплакалася:
Я думала, тато повернеться! Нехай Тарас живе окремо.
Марія її переконала, але Тарас був дуже засмучений.
Адже вона моя донька! Тобі треба їм розповісти!
Андрій цього не витримає. І Оленка теж. Для неї він батько, а для нього вона єдина дитина. Свекруха казала, його кохана не може мати дітей.
Тарас ображався, Оленка влаштовувала скандали, а Марія всіма силами намагалася зберігати мир у родині. Зрештою вони виробили правила: Марія сама відвозила доньку до Андрія, щоб чоловіки не зустрічалися, залишала Оленку з Тарасом наодинці, щоб вони не сварилися, а її самій доводилося бути посередницею. Навіть на 8 Березня вони разом готували вітання, боя
