Одне ціле
Дехто, може, і не вірить у таке, а інші певні: бувають на світі дві половинки, які знаходять одна одну — і тоді стають одним цілим. І ніщо, аніщо їх не розлучить… окрім, звісно, смерті. Із цим не посперечаєшся.
Скільки ж чудових понять існує: кохання, відданість, турбота, вірність. Саме ці почуття панують у щасливих сім’ях — справжніх. Там, де чоловік і дружина — одне ціле.
Так жили Оксана та Тарас. Побралися з великої любові, з перших днів підтримували одне одного, дбали.
— Оксанко, дивлюся на вас із Тарасом — як так ви підібралися? Навіть схожі чимось, — сміялася подруга Галина.
— А ми дві половинки одного цілого, — теж жартувала Оксана, хоч і не вкладала в ці слова глибокого сенсу. Просто так вимовляла.
— Та тобі пощастило, Окс, з чоловіком. Ось би мені такого знайти.
— Знайдеш, якщо добре постараєшся, — відповідала Оксана.
Минали роки. У Оксани й Тараса народилися два сини. Вирощували їх у любові й гармонії. Тарас ніколи не підвищував голосу ні на дружину, ні на дітей. Оксана теж — сама врівноваженість. Родина міцна, щира. Разом їздили у відпустку, разом вибиралися на дачу. І ніхто не міг сказати про них поганого слова.
Тарас працював у будівельній компанії керівником відділу, а дружина викладала історію у старших класах. Діти вчилися добре, займалися спортом.
Старший син закінчив школу й вступив до університету, молодший ще навчався. Одного разу Тарас прийшов із роботи й мовчки ліг на диван — почувався нездужаючи. Вирішив не турбувати дружину, але Оксана відразу помітила: чоловік ніколи не лягав просто так.
— Тарасе, що з тобою? Тобі погано? — занепокоїлася вона.
— Так, трохи нездужаю, слабкість якась. Не хвилюйся, пройде. Не вперше…
— Як? У тебе вже таке було? — здивувалася Оксана.
— На роботі колись, але потім минуло. Зараз трохи відпочину — і все гаразд.
Оксана приготувала вечерю, покликала чоловіка, але він відмовився.
— Окс, їж сама, я щось не хочу.
Вона їла без апетиту. Думала: що з Тарасом? Він ніколи не скаржився на здоров’я.
— Ще зарано зважати на вік — сорок три роки, це ж розквіт сил. Треба відвести його до лікаря, — розмірковувала Оксана, сидячи на кухні сама.
Тарас теж думав:
— Не розумію, що зі мною? Здоровий чоловік, а якась слабкість навалилася. Не хочу, щоб дружина переймалася. Ну, може, відлежуся.
Вранці з ним було все гаразд. Поснідали й розійшлися: він — на будівництво, вона — до школи. Але незабаром Оксана помітила, що чоловік схуд.
— Тарасе, ти почуваєшся добре?
— Ніби так. Інколи втомлююся…
— Все, записую тебе до лікаря. Це не жарти. Яка слабкість у твої роки? Треба перевіритися, моє серце не на місці. Щось мене тривожить.
Коли Оксана дізналася про хворобу чоловіка, не повірила.
— Лікарю, може, це помилка?
— Яка вже помилка? Ваш чоловік пройшов обстеження — у нього підтвердилася онкологія. Та ще й не остання стадія, будемо боротися. Він теж не повинен здаватися, тим більше ви. Треба сподіватися на краще.
Вдома Оксана замкнулася у ванній — не хотіла, щоб Тарас бачив її сльози. Увімкнула воду й розплакалася.
— Не вірю, що Тарас може померти. Не хочу в це вірити. Не приймаю цього. Ця хвороба дуже підступна — мій батько теж піш
