У сні, що був схожий на марення, де тіні танцювали під місячним світлом, моє життя перевернулося з ніг на голову.
Мене звуть Соломія, мені 34 роки, і я живу в маленькому містечку під Львовом, де вечірні вогні обіймають бруківку м’яким світлом. Моя подруга Оксана, яку я вважала рідною, розкрила мені правду, що тепер пече моє сердце, як сіль на рану. Її повідомлення про гроші, витрачені на моїх дітей, стало не просто боргом — а символом зради.
Дружба, що виявилася тінню
Оксана з’явилася в моєму житті п’ять років тому, коли ми з чоловіком Тарасом переїхали сюди. Вона була сусідкою — жартівливою, відкритою, завжди готовою підставити плече. Ми швидко зблизилися: гуляли з дітьми, пили каву, ділилися найпотаємнішим. Її син Ярик — одного віку з моєю Маринкою, і вони стали нерозлучні. Я довіряла Оксані, як собі. Коли я була на роботі або від’їжджала по справах, вона забирала Маринку й Данилку до себе, водила їх у парк, купувала солодощі. Я завжди намагалася віддячити — то грішми, то подарунками, то допомогою.
Моє життя — це біг з перешкодами. Я працюю офіціанткою в місцевій кав’ярні, Тарас — водій далекобійник, часто у дорозі. Діти потребують уваги, і Оксана була моїм порятунком. Вона казала: «Соломійко, не переймайся, я ж люблю твоїх малюків». Я вірила їй, навіть не думаючи, що за її добротою ховається калькулятор. Але вчора все змінилося.
Слова, які розкололи серце
Вчора я повернулася додому виснажена. Зміна була важкою, діти нудили, а Тарас знову у рейсі. Я мріяла лише про теплий душ і сон. А вранці прийшов лист від Оксани: «Соломійко, не хотіла тебе вчора навантажувати, ти була дуже втомлена. Коротше, з тебе кілька тисяч гривень. Діти їли, потім квитки на атракціони, кульки, ми їм купували солодощі, плюс дорога». Я прочитала й застигла. Кілька тисяч? За що?
Я перечитала його тричі, намагаючись зрозуміти. Оксана ніколи не казала, що її допомога — це послуга за гроші. Я завжди пропонувала заплатити, але вона відмахвалася: «Та годі, це дрібниці!» А тепер вона виставила рахунок, ніби я найняла няньку, а не поклалася на подругу. Я почувалася обдуреною. Мої діти, моя Маринка й Данилко, для неї — не друзі Ярика, а спосіб заробити? Ця думка вразила мене, наче ніж у спину.
Правда, що палає
Я подзвонила Оксані, щоб з’ясувати. Вона говорила спокійно, ніби все гаразд: «Соломійко, ну ти ж розумієш, все дорожчає. Ми з Яриком теж не золоті». Її слова звучали логічно, але в них не було тепла, до якого я звикла. Я запитала, чому вона не сказала відразу. Вона відповіла: «Ти б почала метушитися, а я не хотіла тебе турбувати». Але її «турбота» виявилася пасткою. Я почувалася винною, хоча не просила її витрачати ці гроші.
Я почала згадувати всі рази, коли Оксана брала дітей. Атракціони, кульки, цукерки — я думала, вона робить це з любові, як я з Яриком. Але тепер бачу: вона рахувала. Кожен її жест мав підтекст, а я, сліпа, не помічала. Моя дружба з нею розсипалася в одну мить. Я почуваюся зрадженою, і цей біль не йде.
Діти й моя провина
Маринка й Данилко — мій світ. Коли я дивлюся на їхні щасливі обличчя, я докоряю собі. Може, я занадто покладалася на Оксану? Може, треба було чіткіше окреслити межі? Але як я могла подумати, що подруга, яку я вважала сім’єю, буде виставляти рахунки за добро? Тепер я боюся, що діти відчують цю тріщину. Маринка обожнює Ярика, але як я відпущу її до Оксани, знаючи, що її «доброта» — це бізнес?
Тарас, повернувшись, вислухав мене й сказав: «Віддай і забудь. Не роби з цього драми». Але для мене це не просто гроші. Це зрада. Я не хочу втрачати дружбу, але й не можу робити вигляд, ніби нічого не сталося. Моя душа кричить: як я могла бути такою наївною?
Мій вибір
Я вирішила зустрітися з Оксаною. Віддам гроші, але скажу, що більше не хочу такої «допомоги». Якщо вона бачить у моїх дітях лише витрати, я не можу їй вірити. Це буде важко — Маринка сумуватиме за Яриком, а я втрачу подругу. Але я не можу жити з цим почуттям обману. У 34 роки я хочу оточувати себе людьми, які щирі, а не тими, хто рахує кожну копійку.
Ця історія — мій крик про справедливість. Оксана, мабуть, не хотіла мене образити, але її рахунок зруйнував мою віру в дружбу. Я не знаю, що буде далі, але тепер я обережніша. Мої діти заслуговують кращого, і я теж. Нехай цей урок буде болючим, але він зробить мене міцнішою. Я — Соломія, і я обираю щирість.
