Сиди! Нас немає вдома! спокійно сказав Михайло.
Так, дзвонять же! Зоря замерла, піднявшись з дивана.
Нехай, відповів Михайло.
А якщо це хтось важливий? запитала вона. Або в справі?
Субота, дванадцята, промовив Михайло. Ти нікого не кликала, я нікого не чекаю! Який висновок?
Я лише в вікно подивлюсь! прошепотіла Зоря.
Сядь! у його голосі прозвучала сталь. Нас немає вдома! Хто б там не був, нехай повернеться!
А ти знаєш, хто там? запитала вона.
Припускаю, тому кажу, щоб ти сіла і перед вікном не миготіла!
Якщо це те, що я думаю, вони так просто не підуть! сказала Зоря, знизавши плечима.
Це залежить від того, скільки ми не будемо їм двері відкривати, спокійно відповів Михайло. Рано чи пізно вони підуть.
У будьякому випадку ночувати в підїзді вони не стануть. А нам із тобою нікуди не треба. Тож сядь, візьми навушники, телефон і дивись фільм.
Михайле, мені мама дзвонить, сказала Зоря, показуючи екран.
Оце значить, що за дверима стоїть твоя тітка з її недолугим сином, підсумував Михайло.
Звідки ти це знаєш? здивувалась вона.
Якби там стояв мій двоюрідний брат, Михайло вимовив «брат» майже шепотом, то мама вже б телефонувала!
А інших варіантів ти не розглядаєш? запитала вона.
Якщо це сусіди, то я не хочу з ними спілкуватись. Якщо це наші друзі, то кілька разів постукали і вони вже підуть.
Найімовірніше поводяться ввічливо: зателефонують заздалегідь і спитають, чи можемо їх прийняти, а не стукають у двері півгодини! Тільки наші надокучливі родичі можуть так безсовісно терзати наш спокій.
Михайле, це моя тітонька, стогнула Зоря. Мама надіслала повідомлення. Питає, де нас чорти носять. Тітка Наталя зупиниться у нас на кілька днів, у неї справи в Києві!
Напиши їй, що в місті повно готелів, посміхнувся Михайло.
Михайле! докірливо сказала вона. Я не можу таке написати!
Знаю, задумався він. Напиши, що вдома нас немає, що ми живемо в готелі, бо у квартирі таргани навали!
Точно! Зоря відправила повідомлення.
Вона каже, щоб ми для тітки зняли два номери: для неї і для Костя, спантеличено мовив Михайло.
Напиши, що грошей немає. А ще, що ми зняли два ліжка в хостелі, і в кімнаті вже пятнадцять іноземців, посміхнувся він своїй винахідливості.
Мама питає, коли ми повернемося, подивилася вона на чоловіка.
Напиши, через тиждень, відмахнувся Михайло.
Дзвінки в двері спинилися, і ми вдихнули з полегшенням.
Михайле, мама написала, що тітка приїде за тиждень, знесиленим голосом промовила Зоря.
А нас знову вдома не буде, сказав він.
Ти ж розумієш, що це не вирішення проблеми? Ми не можемо бігати від них вічно! А якщо приїдуть у будній день? А якщо після роботи підстережать? Твоя тітка, мій двоюрідний брат вони й на таке не здатні!
Ну так, засумував Михайло. І нам трикімнатну квартиру підкине чорт?
Ми ж плануємо велику сімю, сказала Зоря.
Дитина потрібна! серйозно відповів Михайло. А краще одразу дві!
А я що, проти? обурено відповіла вона. Знати треба, що обстежитись треба!
Якщо зняти нерви, все буде ок, сказав він. Наші нерви то твої, то мої! Вигнати б їх усіх, звідки вони лізуть!
Зоря мовчала, бо знала, що Михайло правий.
Коли вони планували одружитися, пройшли довге обстеження на сумісність і генетику, включно з фертильністю. Після весілля питання про дітей відклали, бо треба було заробити на квартиру.
Пять років тяжкої праці і суворої економії дозволили купити просторий двоповерховий будинок у передмісті Харкова. Не новий, в ремонт вклали, меблі майже з нуля. Скільки ж щастя!
Ще не встигли святкувати новосілля, як на порозі зявилась тітка Наталя з сином. А щоб молоді господарі не розгнівалися, тітку супроводжувала теща.
Тут вас не будуть стидати, місця вистачає! Не те, що ми з Зорею морились в одній кімнаті!
Зручно, схвалила тітка. Я розташуюсь окремо з Костем!
У нашій вітальні не сплять, сказав Михайло. Це кімната відпочинку!
Я не збираюся тут працювати! розсміялася Наталя. Зайди, поясни чоловікові, що з сином незручно, він хропить! І до того ж гості в будинку, а ви ще стіл не накрили!
Ми вас не чекали, збентежилася Зоря.
І холодильник порожній, підхопив її Михайло.
Так вже і бути, згодилась тітка. Михайле, біжи в магазин, а Зоре швидко на кухню!
Чого ви замерзли? крикнула теща. Ви ж гостей приймаєте!
А ви не знахабніли вигукнув Михайло, та Зоря відправила його в іншу кімнату.
Коли Михайло нарешті вирвав руку дружини з рота, запитав:
Зоре, хтось щось переплутав? Я їх викину до твоєї мами! Тобто разом із твоєю мамою! Коли гості приїжджають, поводьтеся, як гості! А це що?
Михайле, жінка проста! З села! Звичка така!
Я знаю сільські звичаї, а хамство тут недопустиме!
Любий, не сваримося з мамою й тіткою! Вони ж нам нерви вимотають! Ти ж станеш їх ворогом!
Мені все одно, ким я для них стану! Якщо так зі мною, я їх просто ігноруватиму, нехай пропадуть!
Михайле, мило! Якщо вигонити тітку, мама мене прокляне! А в мене немає нікого, крім неї!
Це його переконало. Михайло стиснув зуби і пішов в магазин.
Тітка Наталя гостювала, спочатку планувала три дні, а залишилась на два тижні. Михайло цілоденно сидів на валеріанці до вечора наступного дня.
Відїзд тітки і її сина відзначали молоді з мітлом, вениці і шваброю. Три дні чистили квартиру.
А потім знову та сама ситуація, тільки з іншого боку.
Братику, я до тебе ненадовго, Дмитро обійняв брата до кісток. Справи треба вирішити, а потім повернемося!
Ти сам справи не можеш вирішити? запитав Михайло.
Ти що? У мене ж сімя! Як їх залишу в селищі, а сам у місто? Думай головою! сміявся Дмитро. А якщо знайду пригоди? Дружина мене контролюватиме!
Тоді й дітей приволок? спитав Михайло.
А з ким їх залишу? ляснув брат. Їм розважатися можна! Давай, як у молодості, розстрясемо це містечко!
Дмитре! крикнула Світлана. Я тобі так розстрясу, що потім не буде нічого трясти!
Через півтори години після приїзду брата Петра з родиною, Зоря отримала головний біль. Діти металися по квартирі, не перестаючи кричати. Світлана лише верещала, іншим не вміла говорити.
Дмитро весь час кудись метушився, щоб запалити ніч, а Світлана ще голосніше верещала.
Михайле, ти ж начебто єдиний син у мамі, прошепотіла Зоря, втискаючись у подушку.
Це двоюрідний по материнській лінії, проворчав він. Я його кумом називаю.
Байдуже, як ти його називаєш, можна його якось попросити звідси?
Знаєш, я б з задоволенням, сказав Михайло, поклавши руку на серце, але тут така ж ситуація, як з твоєю тіткою. Мати потім мозок чайною ложкою вийме і змусить їсти!
Не встигли вони розійтись, як нові гості зявлялись на порозі. Тітка Наталя з сином постійно мали справи в місті. Кузен Дмитро з родиною періодично приїжджав «порішити» свої справи. Теща виймала мозок зятю, свекруха невістці.
Постійне нервування підривало душевне здоровя молодої сімї. Звісно, про дітей на цій каруселі нескінченних гостей і розмов не йшло. Окрім поганого здоровя, залишалося питання:
Давайте поміняємо квартиру? запропонувала Зоря.
На мякі кімнати? усміхнувся Михайло. Нам їх і так скоро дадуть!
Ні, трохи посміхнулась вона. Поміняємо нашу квартиру на таку ж! Є ж люди, які хочуть жити в іншому районі, ми переїдемо, а нікому не скажемо, куди!
Це саме відтермінування, кивнув Михайло. І мій кузен, і твоя тітка знайдуть нових мешканців, які зізнаються, де була їхня квартира. Нас знайдуть і розпють за такі фокуси!
А може нам вистачить часу, щоб зробити дитину? сподівалася вона.
Нам треба не тільки зробити, а й вивести на світ. Це буде хоч якась підстава, похитав головою Михайло.
Хоч з квартири зїжджай, сумно сказала вона. Попросимо друзів про притулок? Хоч сховаємося!
Ти про Валеру і Катерину маєш на увазі? спитав Михайло.
Ага, кивнула Зоря. У них і кімната є!
Там Тарас живе, усміхнувся Михайло. Забула?
Я краще з вівчаркою поживу, ніж з нашими родичами! безсило опустила вона голову.
Стій! крикнув Михайло і схопив телефон. Валерко, позич собаку!
О! Друже! Я твій вічний боржник! Ми з Катериною хочемо на курорт, а дівчинку залишити ні з ким! Вона чужих не любить, а вас знає і поважає! гукнув Валерко. Привезу корм, підстилку, іграшки, миски! І ще заплачу!
Привози! радісно відповів Михайло.
Повернувшись до дружини, він промовив, мов ранкове сонечко:
Дзвони мамі, нехай тітка завтра заїде! А я брату подзвоню, щоб він на тижні приїхав!
Ти впевнений? запитала Зоря.
Ми їх раді прийняти! душевно сказав він. Хто ж їм винен, що наш мешканець не сподобається?
Кузен Дмитро і його сімя зрозуміли, що краще зупинитися в комфортному готелі.
Тітка Наталя захотіла відстояти право залишитися в гостях.
Замкніть цього звіра де-небудь! прокривалася вона, ховаючись за спину маленького сина.
Тітонько Наталко, ви жартуєте? усміхнувся Михайло. Сорок пять кілограмів чистих мязів! Це ж не болонка, а німецька вівчарка! Вона будьякі двері винесе!
І, сміючись, ми разом підняли вітальню, розкривши нову главу нашого сімейного життя.
