Навіщо Оксана почала вязати пінетки, вона й сама не розуміла.
Її доньці вже виповнилося сорок років. Два роки тому та овдовіла, так і не народивши дітей. Минулого року знову вийшла заміж, але чоловік був значно молодший і казав, що хоче пожити для себе, без поспіху.
Син Оксани давно переїхав до Канади і не збирався повертатися. Племінники вже виросли, але до своїх дітей їм було ще далеко. У хаті не лунав дитячий сміх, не було й надії на поповнення.
Якось у крамниці Оксана побачила пряжу. Ніжні відтінки української вовни вразили її. Спочатку хотіла звязати собі светр, купила тонкі спиці та гачок. Але раптом почала вязати пінетки.
До вечора перша пара була готова. Пряжі залишалося ще багато. Наступного дня вона звязала чепчик, а потім кофточку і штанишки. Завершивши комплект, дістала стару скриньку з ґудзиками і вибрала найкращі у вигляді маленьких квіточок.
Вона випрала речі в тазу з мяким засобом, обережно розклала сушити на рушнику. Дивлячись на ці крихітні речі, Оксана зітхнула:
Так і помру, не тримаючи онуків на руках
Але раптом подумала інакше:
Десь у світі є дитина, якій це точно знадобиться.
Вона відкрила ноутбук, щоб знайти дитячий будинок у Києві. Прочитала кілька статей, зібралася й пішла по нову пряжу тепер у блакитних тонах.
За кілька днів вона звязала комплект для хлопчика. Потім ще десять пар пінеток і стільки ж шапочок, кожна іншого кольору. Склавши все в коробку, Оксана пішла до дитячого будинку.
Без сертифікатів ми не приймаємо речі, пояснила вихователька. Краще б ви принесли підгузки, вони завжди потрібні.
Оксана стояла з вязаними речами в руках і плакала.
Добре, якось оформимо, зітхнула жінка. Ходіть, приміряємо пінетки на діток.
Оксана брала на руки немовлят, гладила їхні щічки і надягала на маленькі ніжки пінетки. Старшим приміряла шапочки.
Повернувшись додому, розповіла чоловікові:
Там сказали, що краще приносити памперси.
Добре, відповів він. Завтра купимо. А тепер давай готувати борщ.
Нам не дадуть дитину, ми ж вже літні, мені 61, а тобі 62, сумно сказала Оксана.
Може, й не дадуть, але ж ніхто не забороняє приходити, допомагати, спокійно відповів чоловік. Пінетки, шкарпетки все стане у пригоді.
Там є близнюки: хлопчик і дівчинка. Світленькі. Їм майже два роки, задумливо промовила Оксана. Думаю, їм підійдуть вязані костюмчики. Зараз ще завеликі, але діти ж швидко ростуть. А пінетки вийшли саме їхнього розміру, я їх у вигляді кедиків зробила.
Підемо разом, запропонував чоловік. Я все влаштую, будемо їх відвідувати.
І справді влаштував. Чотири місяці Оксана з чоловіком були волонтерами в дитячому будинку. Вона вязала нові речі, а близнюки вже називали її бабою. Але одного разу, коли вони прийшли, дітей там не було.
Уявіть, їх усиновили, одразу обох, розповіла вихователька. Зробили фото у ваших вязаних речах, і того ж дня подзвонила одна пара. Кілька місяць готували документи, і сьогодні їх забрали. Ми до останнього боялися, що не захочуть брати двох.
У Оксани на очах виступили сльози.
Ну чого ж ти плачеш, дурненька, лагідно сказав чоловік. Треба радіти.
Того вечора подзвонила донька:
Мамо, з татом можете до мене заїхати? Потрібна допомога.
Що, кран знову тече? запитала Оксана. Чи сусіди зверху затопили?
Ні, треба зібрати ліжко, відповіла донька. Приїдете? Краще не дзвоніть, відкрийте своїми ключами.
Добре, приїдемо, погодилася Оксана.
Вони сіли у свою «Таврію» й поїхали. Квартира доньки сяяла чистотою, а з кухні пахло свіжим пирогом. Оксана з чоловіком перевзулися в домашнє.
Помійтесь і заходьте у кімнату, покликала донька з кухні. Зараз прийду.
Вони сіли на диван, увімкнули телевізор. Раптом чоловік торкнувся Оксани плечем.
Вона підвела голову. У дверях стояв зять, Андрій.
На його руках сиділи ті самі близнюки, одягнені у вязані костюмчики й пінетки-кедики. Хлопчик тримав шматочок груші, а дівчинка, з перемазаним обличчям, намагалася його відібрати. Андрій усміхався.
Навіть не знаю, як сказати Коротше, у вас тепер є онуки. Ми мовчали, бо не знали, чи все вийде. Зараз Оля підійде, вона варить їм манну кашу.
У кімнату вбігла Оля, з румянцем на щоках.
Мамо, тату, знайомтеся це Маринка й Олесь. Я побачила їхнє фото на сайті. Вони близнюки, як ми з братом.
І пінетки у них такі ж, як ті, що ти нам колись звязала. Памятаєш фото, де нам по два роки? Я показала Андрію, а він сказав: «За
