За вікном мерехтіли вогні машин, прохожі поспішали справжніми справами, а Ярослав лишився наодинці зі своїми думками. Сьогодні він почувався особливо пригніченим, хоч зовні нічого не видавало його стану.
Він думав про Оксану. Їхні стосунки тривали вже кілька років, і, здавалося, усе складалося ідеально. Він робив усе можливе, щоб вона була щасливою: купував дорогі подарунки, організовував романтичні вечері, намагався бути уважним і турботливим. Але останнім часом він почав помічати, що щось змінилося. Оксана стала відчуженою, часто замислювалася, а їхні розмови робилися все коротшими та рідшими.
Ярослав намагався зрозуміти, що сталося. Може, він провинився перед нею? Чи, можливо, вона просто втомилася від його надмірної турботи? Він не знаходив відповіді на ці запитання, і це призводило його до розпачу.
Він згадав, як вони вперше зустрілися. Це було на одній із вечірок, де він зазвичай проводив вільний час. Оксана відразу привернула його увагу своєю красою та впевненістю. Вона була не такою, як інші жінки, яких Ярослав знав раніше. У неї був свій погляд на життя, свої інтереси й захоплення. Він відчув, що хоче пізнати її ближче, і незабаром вони почали зустрічатися.
Спочатку все було чудово. Вони проводили багато часу разом, подорожували, відвідували різні заходи. Ярослав насолоджувався кожним моментом із Оксаною, вірячи, що їхні стосунки йдуть у правильному напрямку. Але згодом він почав помічати зміни у її поведінці. Вона рідше посміхалася, не так охоче відповідала на його повідомлення, а іноді він відчував, що вона просто терпить його поряд.
Це було болісно, але Ярослав намагався не показувати своїх емоцій. Він продовжував робити усе можливе, аби повернути колишню близькість. Та щоразу, коли він намагався обговорити з Оксаною їхні стосунки, вона уникала розмови, посилаючись на заняття чи втому.
Сьогодні був особливо важким днем. Оксана знову пішла на зустріч із подругами, залишивши його одного. Він розумів, що кожній людині потрібен простір, але його серце німіло від болю. Він відчував, що втрачає її, але не знав, як це зупинити.
Ці думки мучили його, але виходу він не бачив. Він любив Оксану й хотів, щоб вона була щасливою, але починав усвідомлювати, що його зусилля можуть бути даремними. У глибині душі він сподівався, що одного дня вона відкриється й розповість, що насправді відбувається. Але поки що йому залишалося лише чекати.
Оксана сиділа в кав’ярні, навколо шумів вечірній Київ. Вона була сама, хоча могла б бути тепер із Ярославом — своїм хлопцем, який, здавалося, підходив їй ідеально. Красивий, розумний, турботливий… Мрія будь-якої дівчини. Але чомусь вона не відчувала себе щасливою.
Все почалося роки тому, коли вона вперше побачила Ярослава на вечірці. Він вразив її своєю впевненістю й харизмою. Він умів справити враження, знав, про що говорити, і виглядав бездоганно. І саме те, що така людина звернула на неї увагу, піднімало її самоповагу.
Вона згадала той момент, коли їхні погляди зустрілися крізь натовп. Тоді вона ще вірила, що кохання — це щось раптове, яскраве, пристрасне. Але з Ярославом все було не так. Їхні стосунки розвивалися повільно, плавно, майже розсудливо. Він оточував її турботою, дарував подарунки, запрошував у подорожі. Начебто все було правильно, але чомусь в середині вона відчувала порожнечу.
Їй подобалося, що Ярослав поважав її думку, допомагав у побуті, підтримував у складні моменти. Здавалося, між ними є взаємАле тепер вона усвідомила, що справжнє щастя було поруч увесь цей час — у простій сердечності, у щирій посмішці друга, котрий любив її без умов.
