Йому вже 35 років, а він досі без дружини й дітей: історія мами, яка все життя присвятила синові, а тепер шкодує, що надмірна опіка завадила йому стати самостійним чоловіком Минулого тижня я з сином була в будинку своєї свекрухи. Там у гостях якраз була її давня подруга, яка цілий день проводила з моїм сином. — Шкода, що в мене досі немає онуків, — сумно сказала вона. Подруга моєї свекрухи народила сина вже після 30-ти. Вона обожнювала довгоочікувану дитину й усе йому дозволяла. Коли хлопчику було кілька років, чоловік помер, тож мати виховувала сина сама й тяжко працювала на двох роботах. Коли сину виповнилося 35, жінка наважилася спитати, коли ж варто чекати онуків. Він спокійно відповів: «Ніколи». Син вважав, що в усьому винне її виховання — мовляв, вона зробила його інфантильним. — Я звик до простого життя. Жодна дівчина не захоче бути для мене другою матір’ю, — сказав чоловік. Він додав, що його все влаштовує, й він нічого не змінюватиме задля когось. — Мені більше ніхто не потрібен, крім тебе, — додав син. — Я не навчила його найголовнішому — бути чоловіком! — зізналася жінка. А ви згодні, що материнська любов може не лише оберігати, а й заважати дитині стати самостійною особистістю? Чекаю на ваші думки в коментарях.

Мені вже 35 років, ані дітей, ані дружини в мене немає

Тиждень тому я з сином була в оселі своєї свекрухи у Львові. У неї саме гостювала її давня подруга дитинства, пані Оксана. Вона цілий день приділила моєму Андрійкові увагу з ним і в сад, і борщ варити допомагав.

От шкода, що в мене немає онуків, з сумом сказала свекруха.

Пані Оксана народила сина, коли їй уже було за 30. Дитина була для неї найціннішим скарбом, вона йому у всьому потакала. Чоловік її трагічно загинув, коли хлопець ще ледве навчився ходити. Мама сама виховувала сина, працювала на двох роботах і намагалася дати йому все найкраще.

Коли синові виповнилося 35 років, Оксана Миколаївна зважилася спитати: коли ж чекати онуків?

Син, Степан, відповів спокійно: Ніколи.

Він вважав, що саме її виховання стало причиною його інфантильності. Мовляв, мама так оточила його турботою й опікою, що він не навчився самостійності.

Я звик до простого життя. Жодна дівчина не захоче бути для мене новою мамою, сказав Степан.

Він додав, що йому так зручно й нічого змінювати він не збирається.

Мені ніхто, окрім тебе, не потрібен, тихо промовив син.

Я прогавила головне: навчити його бути ЧОЛОВІКОМ, зі сльозами зізнається Оксана Миколаївна.

Чи погоджуєтеся ви, що материнська любов не лише захищає, а й може завадити дитині стати самостійною особистістю?

Дуже цікаво почути ваші думки у коментаряхЙ тиша огорнула кімнату, у якій залишилися дві жінки різних поколінь. В цей момент мені здалося, що у відчає Оксани Миколаївни я впізнаю кожну матір, яка колись боялася відпустити. Я обійняла її в цих обіймах і співчуття, і прощення.

Андрійко повернувся із саду, тримаючи кошик полуниць. Маленькі рученята, втомлені й щасливі, простягли його Оксані Миколаївні.

Бабусю, ти з нами чай питимеш?

І в цій простій пропозиції було стільки надії. Оксана Миколаївна схилилася до внука не свого, а чужого, проте, здається, майже рідного. Вона посміхнулася крізь сльози. Минуле більше не змінити, але любов завжди може знайти нову форму, якщо дозволити серцю відпустити.

За вікном шумів дощ. У кімнаті пахло полуницями, чаєм і трішки прощенням.