Усі сусіди знають, що Василь — то руки-гачкi, то ноги-клюки, то голова-пухнашка, то й зовсім скотиня, інколи баран, інколи козел, інколи пес. Прізвиська змінюються залежно від провини. Ляпи бувають різними, тому й лютість дружини має різну силу.
А Соломія для чоловіка — Зайка, Лисичка, Сонечко чи Ластівка. Почуючи її вереск, люди гадають, коли ж цей баран дасть налешть Зайці, але згадуючи, що він таки безрогий, роблять висновок: ніколи. Василь уміє прикинутися німим, не реагує на крики й образи дружини. Ця супокійна байдужість і тримає її у скаженій гарячці. Знесилена кричати, Соломія виходить із хати. Комок спазмів перекриває їй горло, обличчя червоніє плямами, руки тремтять, голос сичить. Хочеться ридати, сліз немає. А Василь тихо питає вслід: «А ти куди, Зай?»
Перші роки після весілля жили дружно, тихо й миром. Якби хтось тоді сказав, що мир зміниться на суперечки й скандали — Соломія ніколи б не повірила. Виходила заміж за коханого, за того, в кому душу не чула, а не за козла. Василь був зварювальником, ні пив, ні палив, був супокійним як ведмідь у барлозі, завжди на позитиві, усе його влаштовувало. Дружини пияків ставили його за приклад, тому Соломія пишалася ним. Дітей вирішили не спішити заводити. Треба збудувати лазню, гараж, купити авто. Радгосп виділив будинок, і Соломії хотілося облаштувати його по повній.
Чоловік бував дуже млявим, чи просто лінивим. Робота завжди чекала, він сміявся: «Усіх справ не переробиш. Інколи треба витримати час, справи самі розлізуться. Нащо спішити? Я вважаю — без бажання й братись не варто. Це вже не праця, а експлуатація самого себе». Бажання бути лідером він ніколи не мав у роботі. Соломія бралась за будь-що, і у неї виходило не гірше ніж у Василя: вона могла перекопати город, пофарбувати хату, викосить траву, нарубати дров для лазні.
Та й будинок був із усіма зручностями, воду не треба було носить відрами. Краще й швидше було зробити самій, аніж розгойдувати чоловіка. Однієї ночі прокинулись від жахливого гуркоту з кухні. Виявилось, плитка, покладена Василем, сповзла з верхнього ряду до нижнього. Соломія назвала чоловіка двіручкою, а вже наступного дня привела майстра із золотими руками.
Прийшовши з роботи ввечері, вона не впізнала свій квітник: увесь був витоптаний сусідською коровою, квіти побиті, бо Василь не замкнув калітку. З кожним днем Соломію дратували його лінощі й байдужість все сильніше.
Поруч із їхньою хатою стояла сирітська хата. Старі давно пішли до діда, спадкоємці спочатку рідко викошували бур’ян, потім зовсім закину
Іра розуміла, що її чоловік, такий упосліджений і безмежно терплячий, дивлячись на неї з непідробною увагою, був справжньою її вдачею, і всі чоргові перепади настрою поступово зникали, замінюючись щирою бажанням виражати подяку за цю чоловічу вірність і тиху силу, що ніколи не потребувала гучних слів чи приниження.
Історія про безпорадного сусіда та його невгамовну дружину
