Ой, слухай, розповім тобі, як тут Юлька повернулася додому ти ж знаєш, її давно не було, все вчилася в місті. Вийшла з автобуса, сумки важелезні, ледве донесла до рідної хати. Відчинила двері, аж гукнула: «Я вдома!» Та її мама, тато і бабуся ледве не на підлогу попадали від радості, всі обіймають, цілують, «Ой, Юлечко, ми пасти вгадали, що ти приїдеш!»
Ну а ти ж знаєш, вечері у нас це свята справа. Зібралися всі за великим столом, там і вареники, і узвар, і мамин салат із куркою ну просто рай. І тут хтось стукає у двері мама каже: «Точно сусіди, прийшли нас вітати». Іде до дверей, а повертається з гостями, а Юлька дивиться очам не вірить!
Ой, але це ж було після тієї поїздки, коли вона сиділа в автобусі зі своєю картатою сумкою, тримала як скарб тільки найнеобхідніше, та бабуся ще й запхала цілу торбу гарячих пиріжків. Уявляєш, який аромат на весь рейс! Юлька не витримала, розстібнула сумку, дістала два рум’яних пиріжки, і питає хлопця поруч: «Бери, не соромся». А хлопець симпатичний, місце їй уступив біля вікна ну як не пригостити!
Він посміхнувся: «Давай, дякую! Я Степан», вона йому: «А я Юля». Розговорилися Степан теж подався в місто вчитися, а вдома тільки курс тракториста, та й той не для нього. Виявилося, обом до нашого університету треба.
Їхати було довго чотири години, але вони вже на виїзді стали майже друзями, навіть номерами обмінялися. Приїхали, розійшлися по гуртожитках.
Далі, як водиться, турботи іспити, вступ, нерви Але обидва поступили! Радість невимовна! І тут Степан телефонує: «Давай у кафе сходимо, відзначимо!» Юльці подобався Степан: щирий, надійний, наш хлопець, без понтів ти знаєш, як зараз буває. Кафе «Бегемот» смішна назва, сиділи вдень біля вікна, річка під боком, катери ходять, гомонять. Юля питає: «А чого Бегемот?» Степан жартує: «Бо тут такі смаколики, що всі стануть бегемотами після десертів», обидва сміються, вечеряють з апетитом.
Відтоді все частіше тягнулися у «Бегемот», призначали там своє місце, навіть вперше поцілувалися там і я тобі клянусь, Юля досі той поцілунок памятає.
Стосунки були хороші, веселі, душевні Юля подумала: такої близької людини, як Степан, ще не було, ну хіба що свої мама й тато. На третьому курсі Степан пропонує: «Переїжджай до мене, улітку одружимось!» Юля перепитує: «Це ти мені так пропозицію робиш?» Степан сміється: «Та іменно!» Вона йому з посмішкою: «Ти не боїшся, що я увесь час буду перед тобою мелькати?» Він: «Та мелькай скільки хочеш!» підхопив і закрутив просто посеред вулиці.
Юля повертається до гуртожитку в прекрасному настрої Віра, сусідка, питає: «Ти сьогодні як сонце світлиш! Розказуй!» Юля веселиться: «Мабуть, скоро до Степана переїду ми влітку весілля задумали!» Марина, друга сусідка, ще радісніше: «Запросиш на весілля?» Віра трохи скептична: «Не поспішайте, до літа ще далеко!» Юля тільки сміється «Та нормально все буде!»
Але після тієї розмови Юля замислилась, ідеї про «штамп у паспорті» вже не здавалися такими дурними, та й до переїзду не квапилась. Степан з часом перестав чіплятися, дав їй простір.
Одного зимового дня, вони, троє дівчат, гуляли містом сніг, мороз, тільки святкові ліхтарі та гірлянди піднімали настрій. «Заходимо у Бегемот трошки погріємось», каже Юля. Заходять, а Марина киває на вікно: «Он твій Степан сидить!» Юля повертається і бачить Степана, а напроти нього дівчина, молодша, сміються, щось розказують.
Ой, як у Юлі серце завмерло. «Я, мабуть, додому поїду», і вже мало не плаче. Подруги кажуть, та не нервуй може, це сестра, чи просто знайома? А Юля всі ці дні згадує, як вони сиділи на «їхньому місці». Ну, думає, це як зрада!
Телефонів Степанові не бере, подруги кажуть, що її нема. Степан шукає зустрічі в інституті, нарешті виловив: питає, мовляв, «У тебе хтось є?» Юля аж обурилася: «То ти ще й питати смієш? Я сама ледве іспит не пропустила», вирвалася і втекла в корпус.
Коли закінчилися іспити, Юля сіла на автобус і поїхала на свята додому душа хотіла тепла, підтримки. На селі зустрілася з морозом, ялинкою біля дому, яку ще татко прикрасив, подарунки для рідних у сумці, ідилія У хаті тепліше не буває, всі рідні щасливі, що донька вдома, навіть ялинкові гірлянди засвітили разом.
А ось до історії з гостями! Коли всі вечеряли, мама відчинила двері стоять два: Миколай і помічниця. Юля придивилася Степан у костюмі Миколая, а поряд та сама дівчина з кафе. Юля з подивом: «Степане, як ти мене знайшов? Що все це означає?» А Степан регоче: «Подружки сказали, де шукати. А це моя молодша сестра, Іра!» Юля аж перепитує: «Сестра?» Іра сміється: «Та, сестра, поглянь, ми схожі!» В Юлі камінь із душі всі переживання даремні!
Степан бере слово: «Перед всіма рідними, прошу тебе, Юлю, стати моєю дружиною!» Дістає каблучку І тут сльози радості та обійми, «Так, звісно, згодна!» каже Юлька. «Це буде найкращий Новий рік у нашому житті!» додає вона.
А Степан: «І буде ще багато таких свят, головне завжди один одного слухати!» Юля тільки киває: «Домовились!»
От така наша історія з пиріжками, коханням, непорозумінням і радістю у кінці. Життя, як кажуть у нас: «З ким не буває, головне не тримати все в собі!»І знаєш, вже на порозі, під морозним зоряним небом, усі разом вийшли дивитися на феєрверк: у темряві сяяли барвисті вогні, а між ними, поруч зі Степаном, Юлька вперше подумала мабуть, немає нічого важливішого за оцю мить. І за отих людей, що тримають тебе, коли смієшся й коли сумуєш. А часом щастя починається просто з румяних пиріжків, автобуса, і відваги не мовчати про свої почуття.
Вони стояли обійнявшись, притулившись лобами, а мама тихенько прошепотіла: «Запамятайте, діти, отакий вечір треба берегти все життя». І поки за вікном новий рік розсипався сніжинками, у хаті було спокійно, тепло, і всі знали от так, удома, з близькими, народжується справжнє щастя.
І якщо завтра у житті буде неспокій завжди буде кому простягнути руку, насипати узвар у кухоль, чи просто нагадати, як добре бути вдома.
