Олена завагітніла. Її чоловік Тарас увесь цілий час не відходив від дружини й виконував усі її бажання. Нарешті настав той день, і Тарас відвіз Олену до пологового. Коли на світ зявилася здорова донька, він полегшено зітхнув. Радісний тато поїхав додому відпочити, а наступного дня прийшов провідати дружину з дитиною.
“Вашої дружини тут немає”, раптом сказала йому медсестра.
“Не може бути! Може, вона десь вийшла? Пошукайте!”, не вірив своїм вухам Тарас.
“Ні, вона пішла. Ось вам записка”, медсестра простягла йому складений папірець.
Тарас розгорнув його і збілів.
***
Керівник відділу Тарас був холостий, тому, коли він побачив нову співробітницю гарненьку Олену, зразу ж зацікавився. Вона тільки прийшла на перший робочий день, а він вже підійшов до неї з усмішкою.
“Доброго ранку, колего”, промовів він так тепло, що Олена мимоволі затримала на ньому погляд.
“Доброго ранку”, відповіла вона мяким голосом і посміхнулася.
“Ось вам інструкції, а ввести в курс справи вас має Наталка вона у нас найзнаючіша”.
Колеги, здебільшого жінки, переглядались: їхній суровий начальник ніколи так не спілкувався з новенькими. Як тільки він вийшов, Наталка прошепотіла:
“Коли це твій Тарас почав так турбуватися про нових?”
Олена спочатку трималася тихо. Все-таки новий колектив. Їй було лише двадцять два, але вже зі школи вона встигла зруйнувати кілька стосунків. Навіть у коледжі закрутила роман з викладачем, але той, почувши чутки, швидко відвернувся.
***
Через деякий час Тарас запросив її на каву після роботи.
“Чому б і ні? Шефу зі співробітниками треба мати гарні відної”, жартівно відповіла Олена.
Він спочатку подумав, що вона жартує, але потім зрадів. Тарасу було тридцять, його жодного разу не тягнуло на сімейне життя, але з Оленою все сталося швидко. Він закохався, вони почали зустрічатися, а потім всі колеги аж здивувалися, коли почули запрошення на весілля.
Він виконував усі її бажання, навіть погодився на умову:
“Ніяких дітей поки що. Я хочу пожити для себе. Коли буду готова скажу”.
Але час минав, а Олена не збиралася народжувати. Кожен раз, коли Тарас натякав на дітей, вона різко зупиняла його:
“Ти ж погодився, тож не чіпай тему!”
***
Однак одного разу він застав її в сльозах з тестом у руках.
“Ти вагітна?” скрикнув він.
Вона кивнула. Він від щастя підхопив її на руки, а вона ризко відштовхнула його.
“Я не хочу народжувати! Ти маєш щось зробити!”
Але Тарас не слухав, цілуючи її в мокрі від сліз щоки.
“Не плач, це ж щастя!”
Одна вона вже вирішила все припинити. Добре, що він встиг прибігти до лікарні.
“Будь ласка, не роби цього! Я буду допомагати у всьому!”
Вона погодилася, але з умовою: ніяких пелюшок і нічних вставань. Всю вагітність він не відходив від неї.
А коли народилася донька, він полегшено зітхнув.
***
Радісний тато поїхав додому, а наступного дня йому сказали:
“Вашої дружини немає. Вона пішла, дитину залишила”.
“Це неможливо! Може, вона десь вийшла?”
“Ні, ось записка”.
Він розгорнув листок і збілів.
“Не шукай мене”.
Ні на роботі, ні вдома Олена не зявлялася. На дзвінки не відповідала. Лише через півтора місяця вона подзвонила:
“Збери мої речі. Мій Руслан приїде забрає. На розлучення подавай сам”.
Про доньку ж згадки. Так Тарас із матірю почали виховувати маленьку Марійку.
***
А тепер історія з іншого боку.
Софії подзвонили зі школи. Вона встигла почути лише:
“Ваш син тут влаштував бійку!”
Розуміючи, що її спокійний Данило ніколи не брався за таке, вона побігла до школи.
Там вже сиділи Данило, його однокласниця Яринка та її батько.
“Мамо, він мене назвав безбатченком!” скрикнула Яринка.
“А вона мені язика показала!” борочився Данило.
Батьки переглянулися і раптом розсміялися.
“Я Тарас, батько Яринки”.
“Я Софія, мама Данила”.
Діти вирішили помиритися, а батьки пішли в піцерію.
І так вони почали зустрічатися.
А зізналися вони один одному після того, як діти самі їх “познав” Яринка з Данилом умирилися разом намалювати листівку з написом: “Ми хочемо, щоб ви були разом!”
Тарас зізнався першим.
“Знаєш, я ніколи не думав, що після Олени зможу знову довіряти. Але ти інша”.
Так вони і зійшлися.
А через рік у них народився син Богдан.
Яринка з Данилом жартували:
“Ну що, тепер в нас справжня сімя!”
І навіть бабуся Тараса, яка спочатку не схвалювала Софію, тепер носила онука на руках.
Таке і буває Іноді щастя приходить звідкись зі сторони.
