Ігор повернувся до своєї домівки у невеликому селі під Полтавою та, зайшовши на кухню, побачив, що на столі охайно накрита вечеря. Де ж Дануся? майнуло у нього в думках. Він тихо пройшов до спальні, а там дружина на підлозі обережно складає речі до сумки.
Ти кудись збираєшся, Данусю? з подивом спитав Ігор.
Мені дали направлення до обласної лікарні, несподівано тихо відповіла вона. Кажуть, є не дуже добрі підозри…
Що значить “не дуже добрі”? аж похолонув Ігор. Що, хвороба від якої і твоєї мами не стало?..
Ігор дивився на свою дружину і не вірив у те, що чує та бачить.
Кілька останніх днів він почувався, як на голках. Переймався Данусею, яка поїхала проходити обстеження до Полтави. Сам Ігор залишився у їхній хаті в рідному селі, тривожно та з надією чекаючи від неї новин.
Дануся ніколи не нарікала. За тридцять років разом вони виростили двох дітей. Усе трималося на ній: і готування, і чистота, і догляд за домом. А Ігор вважав, що так і має бути по-чоловічому він не мав ні мити посуд, ні крутитися біля печі.
Попри це, Дануся працювала бухгалтеркою у тій самій агрофірмі, що й Ігор. Він повертався з роботи, скаржився на втому, лягав на диван, вмикав телевізор і відпочивав. Дануся тим часом уже клопоталася й на кухні, готувала вечерю та обід на завтра, миття посуду, прибирання, прасування так тривав нескінченний хатній клопіт.
У них завжди було чисто. На столі свіжа їжа. Ігор не їв двічі одне й те саме цьому Дануся віддавала багато часу. Вона ніколи не просила допомоги. А йому й у думку не спадало: нащо, це ж не чоловіча справа…
Коли Дануся взяла відгул, аби піти на обстеження, Ігор навіть трохи розгубився.
Що сталося? стривожено спитав він.
Та, просто останнім часом не дуже себе почуваю, відповіла дружина.
Може, пробігти курс вітамінів? Вже весна на носі, порадив Ігор.
Може, знизала плечима Дануся.
Увечері, повернувшись додому, Ігор почув, що Данусі треба їхати у місто на додаткові аналізи.
Як це? Чому? не міг второпати Ігор.
Кажуть, є підозри щодо здоровя. Направляють до обласної лікарні.
Не може бути… Невже те, що з твоєю мамою сталося?..
Це поки тільки здогадки, Ігоре, намагалася його заспокоїти дружина, хоч сама вже до сліз наплакалася до його приходу. Я вже купила квиток на ранковий автобус до Полтави. Ти повечеряй сам, добре? На плиті котлети та рис, на столі салат. Я ще зберу речі і постараюся раніше лягти.
Ти вже поїла?
Ні, не хочу, тихо відповіла Дануся й переглядала вміст сумки.
Ігор мовчки слідкував за дружиною, не міг прийти до тями. Вона завжди була життєрадісна й сильна І от таке?
Начебто все склала, що треба, озвалася нарешті вона.
Зарядку для телефону не забудь, нагадав Ігор.
Ой, точно, покладу зараз. Дякую, Ігорчику. А ти чого не сідаєш вечеряти?
Щось і мені не до їжі
Я засмутила тебе?..
Так, кивнув він.
Коли Дануся закривала сумку, йому згадався той день, коли чотири роки тому вони підбиралися до моря, і саме тоді вона купила цю кольорову сумку. Як же раділа майбутній поїздці! Так рідко бували разом у відпустці, вічно на дачі. Дануся навіть спеціально купила нові купальники, літню сукню і соломяний капелюшок. Але у відпустку вони не поїхали в Ігоря несподівано на роботі попросили підмінити колегу, і за це обіцяли добру премію на ремонт у спальні. Здавалося, дружина нічого не має проти, але тієї ночі він чув, як вона тихенько плакала під подушкою. Сказала, що то через поганий сон, але тепер пронизливо розумів це й був той біль, що не здійснилася її маленька мрія.
Наступного року теж не склалося, потім Данусі стає нецікаво навіть згадувати про море. А Ігор ще й радів навіщо ті гроші витрачати, якщо на дачі і шашлик, і річка під боком, і відпочити можна своїми, по-домашньому.
Тепер вона вкладає речі не до моря, а на перевірку в лікарню Тривожні думки не давали Ігореві спокою.
Він так і не повечеряв того вечора, а вночі довго лежав, не змикаючи очей. Чув, як Дануся тихенько зітхає. Хотів пригорнути, заспокоїти, але не наважився.
Ранком провів Данусю на автобус, довго тримав її в обіймах. Стояв і дивився, як автобус відїжджає, а по щоках текли сльози
Данусю, прошепотів він майже беззвучно. Моя дорога, хай усе буде добре
Треба було брати себе в руки й іти до праці. Вдень робота трохи відволікала, але ввечері, повертаючись до оселі, він знову відчував порожнечу. Без дружини хатина стала чужою, навіть їжа не лізла до рота.
У намаганні відволіктися, увімкнув телевізор, перегортав канали, але не знаходив нічого до душі. Витягнув альбом із світлинами. Переглядаючи молоді фото, ніби знову проживав найщасливіші дні
Ось тут вони з Данусею на весіллі така струнка, ніжна. Він і тоді розгубився, побачивши її вперше на іменинах друга. Дануся прийшла з хлопцем, а він був зі своєю дівчиною. Та тільки глянув на Данусю і в серці все перевернулося. Не вірив у кохання з першого погляду, а тут Побився з тодішньою дівчиною та почала його ревнувати. Розійшлися швидко. А Данусю довелося завойовувати, навіть після того як вона залишила свого хлопця. Вона несміливо підпускала Ігоря до себе, але врешті відповіла взаємністю.
Гортаючи альбом, Ігор думав: які ми були щасливі! А цінувати це почав тільки тепер… Коли востаннє робив їй комплімент або просто дякував за вечерю? Напевно, вважав це природнім вона має піклуватися про дім і чоловіка.
Лише тепер збагнув, скільки домашніх справ трималося на її тендітних плечах. Коли йому ставало зле вона біжить з морсом, борщем, проводить до лікаря, співчуває… А якщо їй зле пє пігулку й іде до роботи.
Від страху втратити свою Данусю аж душа стискалася. За ті кілька днів поки Дануся перебувала у лікарні, Ігор жив ніби на автопілоті. Телефонувалися щодня, проте дружина не казала нічого певного, йому ж не знаходилося місця.
Сам собі докоряв і за неуважність, і за чоловічий егоїзм… Якби міг усе переграти заново!
І одного вечора Дануся зателефонувала.
Ігорчику, у мене хороші новини! Нічого страшного не підтвердилося. Проблеми є, але не серйозні, сказала вона радісно.
Справді? трохи не плакав від радості Ігор. Данусю! Я такий щасливий, що навіть не передати словами
Через кілька днів Ігор зустрічав кохану на автовокзалі з букетом її улюблених білих лілій.
Ігоре, навіщо таку трату робив на квіти? усміхнулася Дануся. Але дякую, мені дуже приємно!
Я так за тебе переживав, обіймаючи, прошепотів чоловік. Я так тебе люблю… Пробач мені…
За що ж, Ігоре? здивувалася вона.
Я був не найкращим чоловіком… Мало тобою опікувався, не допомагав, як міг би. Але обіцяю: тепер все зміниться. І ще маю тобі сюрприз.
Який?
Купив квитки через місяць у нас відпустка, і ми проведемо її на морі.
Море?.. А як же дача?
Дачу, як хочеш, можу хоч продати. Овочі купимо на базарі. Головне провести час разом!
Я тебе не впізнаю, Ігоре…
Сам себе не впізнаю, Дануся. Я так злякався, що можу втратити тебе… Тепер берегтиму, немов найдорожче в світі. Я дуже тебе люблю…
Ох, Ігорчику… Мабуть, все це мало статися, аби я почула від тебе такі слова. Ходімо додому… Я теж тебе люблюІ тільки-но увійшли до дому, Ігор взяв Данусю за руки, глянув в очі, й йому захотілося, щоб ця мить тривала довше за все життя. Він обійняв її міцно, а у вікно з весняного неба вже стукав промінчик сонця ніби обіцяв: попереду буде ще стільки щастя, скільки вони самі дозволять собі взяти.
За вечерею, яку цього разу вони готували разом, Дануся сміялася по-справжньому, а Ігор ловив той сміх, як найдорожчу музику. Він навчився цінувати прості речі: запах її волосся, ніжне слово, маленькі щирі радості, що роблять життя справжнім.
Перед сном Ігор сам запропонував попрасувати білизну і Дануся ледь не розсміялася: “Ще вчора не знав, що де лежить, а сьогодні вже господар”. А він відповів: “Я тільки починаю вчитись бути для тебе кращим, і не зупинюся, поки ти не всміхатимешся щодня”. Вона пригорнулася до нього: «Головне що ми знов разом».
І коли Ігор гасив світло перед сном, у кімнаті звучало нове тихе щастя. Життя раптом розвернулося до них обличчям. Тепер кожен вечір удвох був для них справжньою відпусткою, і не важливо, чи в їхній маленькій хатині під Полтавою, чи на морському березі головне, що серце нарешті навчилося любити вдячно, кожного нового дня.
