Іван та Марія
Іван ніколи не мріяв покидати рідне село біля Черкас. Тут річка й безкраї лани, тут люди, з якими ріс і мудрішав. Йому хотілося бути справжнім господарем: зайнятися свинарством, вирощувати добру худобу, здавати мясо на ярмарки, а якщо пощастить і свою справу розширити. Він мріяв, як збудує велику родинну хату, хоча авто мав стареньке, надійне, але покупка нової машини ще попереду. Всі заощадження від продажу бабусиної хати вклав у господарство.
А ще мав одну заповітну мрію одружитися із Марією, зробити її берегинею дому. Вони вже зустрічалися, Марія бачила: господарство в Івана скромне, грошей великих немає, а хата лише на папері.
А Марія була зовсім іншою. Гарна, як українська пісня, вона й не думала щось робити сама для свого майбутнього.
Для чого мені дана краса, сміялася вона подругам, нехай чоловік усе забезпечує! Знайду такого, щоб носив мене на руках ото і вся справа. Моя краса має свою ціну!
Дивись, Іванець свою хату будує та й авто має, казала подруга Любка, тільки ще зачекай трохи, не в кожного відразу бізнес квітне.
А я хочу тут і зараз! Коли він там розкрутиться з тими своїми свиньми? Немає в нього гривень, зітхала Марія, закочуючи очі.
Іван дійсно кохав її, хоч і відчував, що Марія не поділяє його щирих почуттів. Та все сподівався: прийде час вона оцінить. Можливо, так і було б, але в один момент у село приїхав Тимур. Прилетів із Києва, гостювати до бабусі другові. На дівчат з села дивився зверхньо, в клубі сумував, доки не зявилася Марія.
Марія спершу не звертала уваги на нового гостя. Але як тільки почула, що він із заможної родини, батько чиновник у Києві одразу перемкнулася. Тимур був старший й вже мав досвід зі столичними дівчатами. Заговорював красиво, приходив з великими букетами квітів в селі таких не купити, Марія одразу зрозуміла, що букети з доставкою, і це запалило її уяву.
Іван ревнував:
Не приймай від нього квітів, нащо серце мені розятрюєш? благав він.
Та нічого, це ж лише квіти, ну й що з того? сміялася вона.
Іван одного разу підійшов до Тимура:
Не даруй Марії свої квіти вона моя дівчина, має на неї серйозні наміри.
Та Тимур лише посміхнувся заводить сварку. Завязалася бійка, ледь Іванові друзі розборонили. Відтоді між Іваном і Марією пробігла чорна кішка. Вона стала уникати його, він теж ображений.
Марія майже одразу зрозуміла Тимур на літо і все. Але вирішила: треба ловити момент, зачепити його, поїхати у місто. Тут, у селі, нічого не тримає.
Заманити Тимура до хати було просто батьки поїхали на базар у Черкаси. Все вирахувала так, щоб батьки застали їх удвох. Батько суворий і впертий, все знала про нього. Якраз, лежачи в спальні, розбурхані, їх і застали.
І що тут відбувається? грізно буркнув батько, поглядаючи суворо.
Дочка відвела очі, а Тимур лише кліпав.
Ясно. Тепер так: Тимуре, або женишся на нашій Марії, або попрощаєшся з спокоєм. Іди-но сюди, поговоримо.
Що там говорили невідомо, але наступного дня молоді поїхали до міськради подавати заяву, батько їх повіз сам. Село гуло від пліток: Марія виходить за столичного! Іван закусив губу, але з виду стійко тримався.
Тимур у душі сам себе не розумів:
Нащо приїхав у те село, повівся на вроду а Марія хитра та розважлива, дівчина не з простих.
А Марія лише раділа: отримає місто, щастя, гарну долю.
Ось народжу йому дітей, любити буду ще дякуватиме, що доля так склалася! Тільки б його батьки прийняли мене
На диво, батьки Тимура зраділи: що син привіз із села гарну, щиру дівчину. Вже остогидли ті міські модниці, яким лише гроші потрібні. А Марія й нагодує, і затишок у домі наведе.
Заходь, Марійко, відчуй себе як удома, ніжно зустріла її свекруха Інна, а батько Тимура, Михайло Петрович, усміхнувся тепло.
Марія щиро намагалася стати гарною господинею. Чотирикімнатна квартира, простір, комфорт. Свекри її полюбили. Тимур теж почав думати може, й не така Марія вже й продумана, як здавалося.
Справно вона підлаштувала ту весілля, але, здається, дійсно вірить у щастя. Запитань не ставить, винною себе почуває, але додому не рветься
Тимур вже мріяв про розваги, адже друзів у Києві багато. Та Марія під час вечері заявила:
Я чекаю на дитину В нас буде синочок!
Вітаємо, Марійко! Ми так чекали онука, обійняла її Інна, а Тимур зрозумів: розмов про те, що дитина «не на часі», більше не буде.
Після гучного весілля родина подарувала молодим мебльовану квартиру. Марія бачила: чоловік не в захваті, що стане батьком.
Авжеж, з появою малюка Тимур зміниться, зрозуміє, яке щастя стати татом! тішила себе, не знаючи, що у серці чоловіка давно завелася тріщина.
Після весілля Тимур поринув у розваги. Марії збрехав:
Така робота, Маріє, вічно у відрядженнях
Вона вірила, нічого не знала про його ранішні або нічні відлучки з дому. Весь час чекала, готувала з любовю смаколики, тримала все в порядку, але часом плакала ночами згадувала рідне село, подруг, маму й Івана.
Тепер вона вже й не вірила, що зробила правильний вибір. Коли питала в Тимура: «Ти мене любиш?», той уникав відповіді. Інна відчувала, що невістка тужить, і знала, що їхній син не взірець чоловіка.
Народження сина стало радістю. Навіть Тимур спершу розчулився, але ненадовго: крики, підгузники, безсонні ночі дратували його. Марія змучена, часу на кухню бракує, а Тимур мріє втекти подалі.
Та помітив: зі шлюбом від нього відвернулися колишні захоплення.
Що з того, що женатий? казали вони.
Про Марію не згадував, розумів без освіти, із села Як і куди її далі? Він не хоче бачити її продавчинею або прибиральницею. Тимур цинічно подумав: «Аліменти, певно, були б дешевші».
Тимур мав кохану на стороні Катерину, самостійну, багату. Вона не хотіла дітей і давала йому забаву й спокій. Разом їздили за місто, веселилися, пили.
Кать, ти б знала, як мене зморила ця сімя Дружину не люблю, дитина дратує. Марія гарна, але проста, ледь не соромно показати між людьми
Марія бачила: сімейного щастя з Тимуром не буде. Здогадалася, що у нього інша. Додому повертався з чужим ароматом парфумів, на сорочці сліди помади. Тимур дедалі більше дратувався, кричав, навіть замахувався.
Відчаю Марія шукала розради у мами. Та по телефону відповіла суворо:
Тебе ніхто не гнав заміж за Тимура. Ми думали, що Іван буде тобі за чоловіка. Ти сама так захотіла тепер їж ту кашу, варену руками! Але як наїсися приходь, але вже без повернення назад
Марія почала відчувати себе ніким. Зайшла у телефон чоловіка, поки той спав. Несамовитим було листування з Катею серце стислося.
Пожалілася свекрусі, та відповіла:
Май на увазі, як здумаєш розлучитись ми відсудимо дитину. Ти знаєш, які звязки має мій чоловік! Тимур тато заможний, у нього квартира й достаток. Що даси ти без освіти, роботи?
Син хворів, ріжуться зубки, Тимуру набрид крик, а тут ще Катя щось на Viber надсилає: чекала на нього. Написав, що буде, коли малий заспокоїться й Марія засне. Вона: «Даси їм те снодійне, що я лишила відразу поснуть».
Поки Тимур мився, телефон залишив на столі. Марія прочитала повідомлення і жахнулася.
А якщо справді дасть? Якщо нашкодить малому?
В паніці дзвонить Івану.
Приїдь, забери нас!
Не переймайся, Маріє. То просто погрози, не посміє він. Ти лише дочекайся, коли поїде з дому і дзвони. Я неподалік.
Марія, тримаючи на руках сина, силувалася, щоб він заснув, поклала поруч, лягла сама, вдаючи, що спить. Чула, як чоловік заглянув у кімнату, потім вийшов і зібрався. Як тільки зачинились двері, вона миттю схопила речі, зателефонувала Івану той приїхав і забрав її до себе.
Тимур ввечері наступного дня прийшов додому Марії з сином нема. Дзвонить мамі.
Та ні, не заходили. Може, подалася від тебе, треба поліцію!
Не треба, мамо. Та й слава Богу втомився я вже. Хай живе, як хоче! довго волав до матері та погодилася.
Час минув. Іван з Марією одружилися після її розлучення. Жили в просторій хаті, знову чекали на поповнення. І лише тоді Марія збагнула: Іван її справжнє щастя.
