Ілля та Оксана
Іллі ніколи не кортіло залишати своє рідне село край Дніпра та їхати кудись до міста. Він любив просторі поля, лісисті балки, меланхолійну річку та своїх односельців. Вирішив зайнятися господарством, вирощувати свиней, м’ясо продавати, а згодом, якщо пощастить, розширити справу. Мріяв звести великий дім на краю села, автомобіль у нього був, хоч і старенький, ще з діда-прадіда, гроші від маминої хати вклав у свій бізнес.
Та ще була одна глибока мрія одружитися з Оксаною й зробити її господинею свого дому. Вони вже зустрічалися. Оксана бачила, що з господарством у Іллі ще не дуже ні великих грошей, ні дому цілого. Все в початку.
А вона була красуня, як то кажуть на все село. Сама ж ніколи і не думала щось здобувати працею.
Для чого мені Бог дав таку вроду, нехай чоловік забезпечує, головне знайти такого, щоб усе тягнув на собі. Моя краса дорого коштує, розповідала Оксана подругам на лавці біля крамниці.
Ілля дім будує, машина у нього є, казала подруга Ганна, тільки треба трохи почекати, не одразу розгорнеться.
А я хочу все і зразу, капризно дувала губи Оксана, Коли того Іллю прорве, не буде жити з ним під стріхою. Нема в нього гривень!
Ілля любив Оксану, але й розумів, що її почуття не такі, як він сподівався, та все ж мріяв, що вона навчиться кохати його з часом. І все б ще й було, якби раптом у селі не зявився Тарас. Прийшов у гості до діда на канікули. На сільських дівчат дивився зверхньо, в клубі відверто нудьгував, поки не вгледів Оксанину вроду.
Спершу Оксана й уваги не звертала, а коли дізналась, що сімя в нього небідна, батько відомий чиновник у Львові, швидко перемкнула свою увагу.
Тарас був старший, мав досвід, умів гарно говорити й дарував їй квіти. В селі таких букетів не продавали за замовленням із міста. Оксана оцінила це.
Ілля бачив, як Оксана приймає подарунки від Тараса і сердився.
Не бери в нього квіти, навіщо ти тільки мене дражниш? просив він її.
Та що ти, Іллє, вони ж не отруйні. Просто квіти, і все.
Наважився Ілля підійти до Тараса сам:
Квіти свої Оксані не даруй! Вона моя дівчина.
Та Тарас і чути не хотів, між парубками спалахнула бійка. Добре, хлопці розтягли. Але з того часу між Іллею та Оксаною пройшла чорна кицька. Вона почала його уникати, а він образився. Та Оксана розуміла Тарас у селі ненадовго, трохи побуде й поїде до міста.
Треба щось вигадати, аби причепитися до Тараса і податися в місто. Тут уже нічого не зловиш. Діяти треба швидко, думала вона.
Запросити Тараса до себе додому було неважко: батьки Оксани поїхали до Кропивницького на базар, усе було сплановано, щоб саме там і застав їх тато суворий, затятий.
Обоє бігливі лежали на ліжку, коли приїхали батьки. Оксана швиденько накинула халат, Тарас ледве підтягнув штани. В цю мить і застали їх батьки.
Що тут діється? різко спитав тато, пильно дивлячись.
Оксана опустила очі, а Тарас переступав з ноги на ногу.
Ясно. Значить так, Тарасе: тепер ти повинен одружитися з нашою Оксаною, або тобі буде кепсько. Заходь у кімнату, поговоримо.
Про що вони говорили не відомо, але наступного дня молоді подали заяву до РАЦСу, тато відвіз, мама готувала доньку до відїзду в місто. В селі новина розлетілася, як весняний дощ. Ілля дуже переживав, але виду не подавав.
Тарас у душі проклинав себе:
Чого я сюди приперся, навіщо піддався красуні із села? Не така вона вже проста підступна і кмітлива.
А Оксані кортіло міста і щастя, і красивого життя.
Нічого, я його покохаю, дітей рожу, ще дякуватиме що так сталося, мріяла вона. Тільки як мене приймуть його батьки?
Супроти розрахунків, батьки Тараса зраділи: привіз просту красиву дівчину із села набридли їм витребеньки розпещених львівських.
Заходь, Оксаночко, будь, як удома, лагідно стріла її мати Інна, і батько Мирон теж посміхався.
Оксана й справді намагалася бути доброю господинею. Велика квартира, чотири кімнати, із свекрами жити комфортно, добрі до неї. Тарас оцінив дружину, подумав, що не така вже й продумана, як думав раніше.
Звісно, лихо мене підловила зі шлюбом, але щиро вірить у спільне щастя, думав Тарас, хоч сам не дуже вірив: він не з її світу. Але що вже, пускай буде питати зайвого не допитуєсь, певно, почувається винною. До села не хоче.
Та Тарас будував свої плани на безтурботне майбутнє після весілля друзів у місті було багато.
Аж тут Оксана ошелешила звісткою: під час вечері при всіх сказала:
У нас буде малюк, я при надії
Вітаємо, Оксаночко, давно виглядали онука, раділа Інна, і Тарас зрозумів, що від балачок про те, що дитина не на часі, тепер толку нема.
Весілля було гучне. Батьки подарували квартиру з меблями. Після весілля Оксана помічала, що Тарас не надто радий стати батьком.
Нічого, народиться малюк Тарас зміниться, побачить щастя, думала, не знаючи, що в душі мужа порожнеча й неспокій.
Після весілля Тарас утік у веселощі. Дружині розповідав:
У мене така робота постійні відрядження, і Оксана вірила: не знала, чим чоловік займається.
Батькам не скаржилась, що чоловік не ночує, тижнями нема, просто чекала. Варила борщі, прибирала, а в самотності згадувала село, сміх подруг під вербами, маму й тата, і дивна річ дедалі частіше думками поверталася до Іллі.
Тепер вона вже не була певна, чи зробила правильний вибір. На питання про любов чоловік відповідав ухильно. Інна свекруха жаліла невістку, бачила: син не найкращий чоловік.
Коли народився син, радість охопила всіх. Навіть Тараса розчулило в перші хвилини, але недовго. Плач маляти, безсоння, підгузки все це швидко почало його виводити з себе. Дружина втомлена, їсти толком не готує Тарасу хотілося втекти геть.
Він помітив, що з одруженням чимало знайомих дівчат відвернулися:
Що брати з одруженого?
Про дружину нікому не розповідав. Розумів: із села, ні освіти, ні професії.
Куди я її подіну, як син підросте? Не хочу, щоб працювала на ринку або прибиральницею. Репутацію родини треба берегти. Вигідніше було би платити аліменти.
У Тараса була постійна жінка на стороні Катруся, при квартирі, з грішми, про дітей і не думала. З нею він душу відводив: разом пили каву в кавярнях, їздили в Карпати, сміялися.
Катю, от якби ти знала, як мене дістала сімейна рутина. Оксана красуня, а все одно село та й годі, нічого не бачила, окрім корів.
Оксана з часом зрозуміла: не буде того сімейного щастя із Тарасом, про яке мріяла. Вже здогадувалася, що у нього інша. Домівку наповнив запах чужих парфумів, на піджаку помада. Тарас дратувався, кричав, наче осміног, а іноді й руку піднімав.
Батьки тим часом жили в селі і чекали новин. Оксана телефонувала матері а та казала:
Та ніхто тебе за Тараса не гнав. Самій хотілося то тепер і бери все до горла. Не наївшись повертайся, але щоб з кінцями.
Оксана почувалася розчавленою, ще й глянула одного вечора у телефон чоловіка, коли той спав Відвертість із Катрусею її ошелешила. Пожалувалася свекрусі а та:
Знай: як надумаєш розлучатись, сина тобі не дамо. Самі у Львові все порішаємо, ти ж знаєш, які звязки в нашій родині! Тимур, хай і не перший батько, але має достаток. Ти ж ані професії, ані житла.
Син мав температуру, ріс не по днях, а по годинах, Тарасові усе це остогидло, а тут Катруся пише й кличе гуляти. Вона радить дати синові з дружиною снодійне заснуть, тоді й приходь.
Коли Тарас пішов у ванну, Оксана, затамувавши подих, прочитала повідомлення. Її охопив жах.
А раптом насправді дасть ту гидоту А раптом отруїть
Поки чоловік був у душі, набрала Іллю й розповіла все.
Давай, я приїду та заберу вас додому.
Він з дитиною погрожує, його батьки можуть забрати сина.
Не хвилюйся, то лиш страшать. Заспокой себе і малого, хай чоловік іде з хати, а ти мені подзвониш я вже майже в місті.
Оксана качала малого, той заснув, сама лягла й зробила вигляд, що спить. Чула, як чоловік заглянув до кімнати і вийшов. Збирала терміново речі, подзвонила Іллі. Той приїхав без зволікань і відвіз її до себе. Вийшло так просто, ніби це був дивний сон, де вона прокидається вже в іншій хаті, з іншими надіями.
Тарас повернувся лише надвечір наступного дня, але Оксани і сина вже не було. Подзвонив батькам.
Не бачили й не чули, Тарасе, стурбовано сказала Інна. Може, подзвонити в поліцію?
Ні, мамо, не треба. Я навіть радий, що вони поїхали. Хай живуть, як хочуть.
Минув час. Ілля з Оксаною побралися, як тільки вона офіційно розлучилась із Тарасом. Оселились у великому домі, де хвилі стихають у лузі, а сонце щоранку грає у вікнах. І вже чекали нового поповнення. Тільки зараз Оксана зрозуміла, що справжнє щастя тихий дім у селі, де тебе щиро люблять.
