Слухай, я тобі зараз розповім неймовірну історію. Коли вершники наблизилися, собака підвела голову й глянула на них такими очима, сповненими болю, що в дівчини серце завмерло, а на очі навернулися сльози…
Наталка накинула недоуздок на голову коня й вивела його з денника. Затягнувши вузол чумбура на розв’язці в проході стайні, дівчина милувалася кобилою.
Вороної масті, з рівними білими шкарпетками на всіх чотирьох витончених ногах, Верховина була мрією багатьох вершників.
Взявши щітку, вона почала чистити коня, не забуваючи нахвалювати його. Верховина нервово переступала з ноги на ногу, закидала голову, прислухаючись.
Наталка ласкаво погладила коня по шиї, не розуміючи, що з ним коїться:
— Що сталося, Веруне? Що тебе турбує?
— Розмовляєш із конем? — запитав конюх, що підійшов.
— Дядьку Степане, сьогодні з нею щось дивне відбувається, — Наталка продовжувала гладити лискучу шию коня. — Її привезли місяць тому, і за весь цей час вона ніколи так не поводилася…
— Чомусь тривожно їй, — зауважив літній чоловік, окинувши кобилу досвідченим поглядом. — Дивовижна красуня!
— І характер у неї чудовий, — підтвердила Наталка. — І виїжджена прекрасно, досі не розумію, як попередня господиня могла розлучитися з таким конем.
— Значить, є прихована вада, — задумливо мовив Степан.
— У ній немає вади! — одразу кинулася на захист улюблениці Наталка.
Верховина затрусила головою, ніби підтверджуючи слова господині.
— Іч ти, образилася, — усміхнувся Степан, відходячи у своїх справах.
Осідлавши Верховину, Наталка вивела її зі стайні. Кобила уважно прислухалася до навколишніх звуків, насторожено поглядаючи в бік дороги, за якою виднівся ліс.
— Саме туди ми сьогодні й попрямуємо, — помітивши, куди дивиться кінь, сказала Наталка. — На плацу ти себе чудово ведеш, пора познайомитися з нашою природою.
Наталка вправно залізла в сідло і, підібравши повід, направила коня в бік лісу…
Цього червневого ранку ще не було спекотної спеки, і було приємно проїхатися верхи прохолодою. Верховина слухняно йшла туди, куди її спрямовувала вершниця. Час від часу вона зупинялася й ретельно прислухалася до звуків лісу.
Пустивши коня риссю, Наталка направила Верховину стежкою, де завжди любила їздити на Громовику.
Дівчина згадала, як два місяці тому її коневі поставили невтішний діагноз, і їй довелося розлучитися з вірним другом. Його відправили на ферму в село, де повітря було чистішим, і напади кашлю в нього були значно рідшими.
Для змагань їй потрібен був кінь, і вони з тренеркою почали пошуки відповідного варіанту. Їхні пошуки закінчилися того дня, коли Наталка побачила Верховину в одному зі столичних клубів, і, проїхавши на ній верхи, зрозуміла, що це її варіант.
Кінь був прекрасно виїжджений і з доброю вдачею. Кінний клуб виділив кошти, і Верховина змінила дім.
Зараз, згадуючи момент придбання коня, Наталці пригадалося, як дивно поводилася попередня господиня. Вона квапилася з укладенням угоди, ніби хотіла скоріше позбутися Верховини.
Що ж сталося? Чому господиня вирішила продати такого прекрасного коня?
Верховина різко зупинилася. Наталка ледве втрималася в сідлі, настільки сильно заглибившись у свої думки. Кобила завмерла на місці, і скільки б вершниця не намагалася пришпорити її, вона не рухалася з місця.
— Чому ти не хочеш йти вперед?
Верховина тихо фиркнула, продовжуючи стояти на одному місці. Вона трохи повернула голову, подивившись праворуч.
Наталка теж подивилася в той бік, але нічого, крім трави й дерев, там не побачила. Що могло привернути увагу коня?
— Хочеш піти в той бік? — Наталка послабила повід, надавши Верховині свободу вибору напрямку. — Будь по-твоєму…
Верховина звернула зі стежки й кроком рушила в той бік, звідки долинав ледь чутний писк, який невдовзі почула й Наталка.
Кінь зупинився біля берези. На траві стояла коробка, придавлена зверху товстими гілками. З коробки чувся писк.
Наталка поспіхом зістрибнула з коня. Скинувши гілки з коробки, вона відкрила її. Усередині виявилися троє кошенят, які ледь відкрили оченята. Вони жалібно плакали, кличучи маму кішку, від якої їх відірвали таким жорстоким способом.
Наталка відчула, як усередині неї піднімається хвиля обурення:
— Як можна бути таким жорстоким?! — дівчина підняла коробку й підійшла до коня. — Веруне, швидше додому!
*****
— Неймовірно! — вигукнула Ірина Дмитрівна, тренерка Наталки.
— Верховина привела мене просто до коробки, — підбила підсумок своєї розповіді Наталка.
Вона поспіхом доставила кошенят у кінний клуб до місцевого ветеринара. Малюки виявилися здоровими, і на двох уже знайшлися майбутні господарі. Третього малюка вирішила забрати Наталка.
Чорне кошеня з білими лапками зачарувало її своєю схожістю з Верховиною. Щойно кошенята підростуть, то роз’їдуться по домівках.
— Верховина — благородний кінь! — з захопленням мовила Ірина Дмитрівна. — Люди проходять повз, а кінь — ні.
Тим часом Наталка й Верховина з головою поринули в підготовку до прийдешніх змагань. Клуб чекав від пари високих результатів.
Підготовка до змагань забирала багато часу, і пара завжди тренувалася на плацу. У липні вони успішно виступили на місцевих змаганнях, зайнявши друге місце в середньому призі.
У серпні пройшли обласні змагання в сусідньому регіоні, звідки пара повернулася з перемогою. Попереду на них чекав старт у столиці, до якого почалася ретельна підготовка.
— Наталко, чекаю тебе на плацу через сорок хвилин, — сказала Ірина Дмитрівна, зазирнувши у стайню.
Верховина стояла в проході стайні й нервово переминалася з ноги на ногу. Кінь здригався всім тілом, і його гучне іржання розносилося по всій околиці.
— Тихо! Тихо! — Наталка намагалася заспокоїти кобилу.
— Що з нею відбувається? — з тривогою запитала тренерка, яка ніколи не бачила Верховину в такому стані.
— Вона точно так само поводилася того дня, коли ми знайшли кошенят у лісі, — озвалася дівчина.
— Їдь на ній за територію клубу, можливо, щось сталося, — Ірина Дмитрівна озирнулася. — Візьми з собою Степана.
За двадцять хвилин двоє вершників виїхали з території кінного клубу. Наталка надала Верховині бути навігатором у цій поїздці.
Вони минули рівний ряд будинків на околиці міста й, вибравшись на дорогу, попрямували до лісу.
Несподівано Верховина різко розвернулася й кинулася вздовж дороги. По шосе проносилися машини, хтось сигналив, боячись, що вершники можуть виїхати на дорогу.
— Що за примха — іти на поводу в кобили! — бурчав Степан, не розуміючи, що чи кого вони шукають.
— Краще перевірити, що так турбує Веруна, ніж потім шкодувати… — Наталка недоказала.
На узбіччі дороги лежала збита машиною вівчарка. Коли вершники наблизилися, собака підвела голову, глянувши на них очима, сповненими такого болю, що серце дівчини завмерло, а на очі навернулися сльози.
Вони знайшли причину занепокоєння Верховини…
Наталка зістрибнула з Верховини, продовжуючи її хвалити. Вони щойно виступили на регіональних змаганнях у КЮРі середнього призу, і дівчина залишилася задоволена результатом.
— Чудовий виступ! — до них підбігла Ірина Дмитрівна.
— Верховина прекрасно відчуває музику! — заправляючи стремена, із захопленням озвалася Наталка. — Це найпрекрасніший кінь у Всесвіті!
— Це кінь із великою вадою! — пролунав за спиною в дівчини різкий жіночий голос.
Наталка обернулася. На рудому коні сиділа жінка у фраку, готуючись до виступу. Обличчя здалося їй смутно знайомим…
— Чому Ви так кажете? — зовсім не дружнім тоном відповіла Наталка. — Ви зовсім не знаєте Верховину! Це благородний кінь…
— Із вадою! — жінка перервала мову Наталки. — Я прекрасно знайома з цією кобилою!
— Колишня господиня… — мовила Ірина Дмитрівна, впізнавши попередню власницю Верховини.
— Як Ви можете так говорити про неї?! — Наталка категорично не погоджувалася з думкою жінки.
— За рік володіння цим конем вона привела до мене кількох безпритульних собак і котів, — ніби випльовуючи слова, відповіла жінка. — Попередні два господарі відмовилися від неї саме з цієї причини, як виявилося…
— Ви всі просто не змогли зрозуміти й усвідомити, наскільки благородний цей кінь! — заперечила Ірина Дмитрівна. — Це називається не «вада», а благородство!
До Наталки підбігла вівчарка і, привітно махаючи хвостом, подивилася на господиню відданими очима.
Остап був саме тим псом, до якого торік Верховина привела допомогу. Пошуки господаря вівчарки не дали результату, і Наталка вирішила залишити пса в себе.
Удома на них чекав підрослий чорний котик із білими лапками, якого Наталка назвала Космосом.
Степан став гордим господарем цуценяти, яке Наталка з Верховиною підібрали минулої осені.
В Ірини Дмитрівни з’явилася триколірна кішка, привезена з минулих змагань.
І ще три собаки та чотири кішки, врятовані Верховиною, яким успішно знайшли господарів. І все це називається «вадою»?
— Можливо, це у Вас вада… — окинувши жінку холодним поглядом, Наталка повела Верховину геть від колишньої господині.
Того дня Наталка й Верховина зайняли перше місце. Повертаючись увечері додому після змагань, Ірина Дмитрівна та Наталка почули, як кінь б’є копитом об підлогу коневоза, явно з наміром привернути до себе увагу.
Зупинивши машину, вони поспіхом відчинили двері коневоза. Верховина відповіла їм гучним іржанням. Комусь терміново була потрібна допомога…
