Ось так було…
Соломія ретельно зав’язала косичку, вдягла свою найкращу сукню й, оббризкавшись улюбленими духами, попрямувала на день народження до старшої сестри Дарини. У руках вона тримала акуратну коробку з тортом, сподіваючись, що це стане приємним сюрпризом і трішки пом’якшить їхні непрості стосунки. Піднявшись на п’ятий поверх, Соломія двічі натиснула дзвінок. Двері відчинилися, і Дарина — сяюча, у новій хатній сукні й з укладеними кучерями — захлопала в долоні:
— Це мені?! З днем народження, як я бачу, не забули привітати?
— Звичайно тобі, — спокійно відповіла Соломія, простягаючи коробку.
Дарина з цікавістю взяла торт, підняла кришку й заглянула всередину. Спочатку на її обличчі з’явився захват, а потім — тінь підозри.
— Ти сама його спекла?
— Ну так, — з легким ваганням усміхнулась Соломія.
— Точно? — Дарина вже насупилась, повертаючи коробку в руках. — А з чого він?
— Ми будемо розбирати склад чи вже підемо до гостей? — спробувала перевести тему Соломія.
Але було пізно. Дарина відчувала підступ — і не даремно. Три дні тому вона в сльозах дзвонила сестрі:
— Я зламала ніготь і посварилась з Богданом. Ніякого настрою! Торт скасовується, все скасовується!
Соломія спокійно прийняла новину й узклала термінове замовлення для постійної клієнтки. Але сьогодні в обід Дарина знову подзвонила:
— Ми помирились! Він подарував мені золоту сережку! Чекаю о сьомій — і з тортом!
— Ти ж усе скасувала… — збентежилась Соломія.
— Та годі вже! Ти ж кондитерка — покажи, на що здатна!
Соломія намагалась пояснити, що торт за шість годин не приготуєш, але Дарина наполягала. Вона подзвонила мамі, сподіваючись на підтримку:
— І що тобі важко порадувати рідну сестру? — почула у відповідь.
Зрозумівши, що допомоги не буде, Соломія вирішила викрутитися: купила чужий, невживаний торт у невідомої кондитерки Марічки. Зовні він виглядав гарно. Головне — показати жест. Але Дарина швидко розкусила обман.
— Марічко, іди сюди! — гукнула вона у бік кухні.
З глибини квартири вийшла довговолоса брюнетка, яку Соломія впізнала миттєво.
— Це твій торт? — холодно запитала Дарина.
— Мій. Вона в мене його купила. Це ваша легендарна сестра-кондитерка? — з єхидством посміхнулась Марічка.
Соломія завмерла. Гості замовкли. А Дарина, стиснувши губи, зірвала з торта кришку, зачерпнула крем пальцем — і шпурнула його сестрі в обличчя.
— Їж сама це лайно! — просипіла вона. — Навіть не постаралась зробити щось своє. Геть звідси!
Сестру виштовхали за двері, за нею випхнули й Марічку. Та, йдучи, голосно послала всіх і показала нецензурний жест.
На вулиці Соломія, витираючи обличчя серветками, відкрила телефон і побачила десятки повідомлень від мами:
— Ганьбиш родину! Обдурила рідну сестру! Тобі не соромно?
Вона не відповіла. Просто мовчки вимкнула екран. Але це ще не був кінець.
Вранці в соцмережах з’явився пост Дарини: «Не довіряйте навіть рідній сестрі — принесла чужий торт і видала за свій. Сором».
Соломія проплакала півдня. А потім — зібралась. Ні, не заради них. Заради себе. Того дня вона дала собі обіцянку: жодного торта більше для родини. Жодного жесту доброї волі тим, хто в будь-яку мить може розтоптати.
І вперше за довгий час їй стало легше. Бо тепер у її житті залишиться лише те, що справді солодке. Без фальшу. Без лицемірства. І без тих, хто називає себе рідними…
