— Ні, ні та ще раз ні! Оксано Степанівно, та зрозумійте ж нарешті, що це неможливо! У нас маленька квартирка, власне, навіть не квартира, а півтори кімнати! — Борис метушився по кухні, розмахував руками, як вітряк.
— Та годі тобі, Бореньку! Не півтори, а цілих дві! Дитяча, звісно, крихітна, але я там чудово поміщусь. Тетяні з Петриком треба допомагати, сам подумай — малюк потребує стільки уваги! — теща склав— Та добре, — скрізь зуби промовив Борис, — але лише на місяць, не більше.
