Марійка повільно ступила на ідеально підстрижений газон, ніби виходила на сцену. Кожен її рух був виміреним, холоднокровним. Вона знала: це не просто повернення. Це була її помста.
Очі діда Івана палали, неначе вугілля. Він так сильно стискав па́лицю, що його пальці побіліли. У його погляді було все лють, зневага, але й той самий хижий блиск, яким він десятиліттями тримав усіх у страху.
Купити? з глумом запитав він. Дівчинко, ці будинки моєї родини. Мого роду. Поки я живий, вони залишаться тут.
Марійка наблизилася.
Саме тому, тихо сказала вона, бо ти недовго вже проживеш.
Старий губи задрижали. Він хотів засміятися, але замість цього закашлявся. Роки, горілка та влада зробили своє.
За сусідніми тинами зявилися обличчя. Усі бачили цю сцену, але ніхто не наважувався втрутитися. Проте цікавість виявилася сильнішою за страх.
Ти збожеволіла, Марусе, прозвічав дід. Ніхто тобі нічого не продасть.
Марійка дістала з сумки папку.
Це договори. Я вже купила піввулиці. Тітка Ольга мала борги, її син потонув у кредитах. Дядько Петро збанкрутував. Всі вони звернулися до мене.
Очі Івана спалахували.
Брех!
Вона розкрила папку, показавши копії документів.
Це лише початок. Але у тебе, діду Іване, є таємниці, які коштують набагато більше, ніж ці стіни.
Старий захитався.
Які таємниці?
Марійка усміхнулася, і її посмішка була крижаною.
Ти гадаєш, що я нічого не знаю? Але я знаю, як ти «збіднів удівцем» у такий зручний час. Знаю, що моя мати одного ранку зникла, а ти казав, що це був серцевий напад. Ні розвіду, ні питань. Але ти заплатив лікарям, міліції.
Серед сусідів пробіг шепіт. За вікнами миготіли налякані очі.
Брехня! заревів Іван. Усі знають, що вона була хвора
Хвора? різко перебила Марійка. Чи просто завдавала тобі клопоту своїм майном?
Старий захитався, але швидко повернув собі голос.
У вас немає доказів.
Марійка підняла руку.
А це що?
Вона дістала старий, потертий щоденник. Обличчя діда посіріло.
Це
Так. Щоденник моєї матері. Я знайшла його в скрині у родички. Там усе. Її страхи, скарги. Вона вписала, як ти підсипав їй ліки в чай, щоб вона виглядала слабкою. Як підрізав її заповіт.
Очі Івана розширилися. Палиця вислизнула з його руки, і він ледь не впав.
Брехня усе брехня
Марійка знизала плечима.
Може. Але знаєш, що обожнюють журналісти? Такі історії. Особливо ті, що підтверджені паперами.
На вулиці повисла мертва тиша. Лише вітер шелестів у крох дерев.
Іван підняв руку, ніби хотів ударити, але затремтів. Палиця випала, а сам він повільно осев на лавку біля ґанку. Його обличчя спотворилося, а велич змінилася на безпорадність.
Це моя вулиця захрипів він, хапаючи повітря.
Більше ні, тихо відповіла Марійка.
Вона різко повернулася й пішла до авто.
І тоді сталося неочікуване. Із сусідніх будинків вийшли люди. Тітка Ольга, бліда, з розкуйовдженим волоссям, стискаючи в руках папір.
Вона права! скрикнула вона. Я продала їй усе ми не могли платити борги
За нею вийшов дядько Петро, опустивши очі.
Мій бізнес закрився, пробурмотів він. Я теж підписав.
Голос натовпу посилювався. Хтось плакав, хтось лаявся. Вулиця, яка колись була такою чистою, тепер розпадалася під вагою брехні.
Марійка завела двигун. У дзеркалі ще раз побачила картину: Іван, нерухомий, сидів, як зруйнований ідол, а навколо метушилися родичі, намагаючись врятувати те, що лишилося.
У грудях стискався біль минулих років, але тепер він уже не мучив її. Вона відчувала не дарма повернулася.
Тридцять два роки тому її викинули звідси, як сміття.
Сьогодні ж вона стала новою господинею цієї вулиці.
Мораль: Правда завжди знаходить свій шлях. Правда це гострий меч, що розрубує навіть найміцніші ланцюги брехні. А справжня помста не в криках чи кулаках, а в холодному розумі, паперах і часі, який розставляє все на свої місця.
