Оксана вже другий годин сиділа в черзі до баби Марії. Ця знахарка була останньою надією для молодої жінки. Вже кілька років вона намагалася завагітніти, але щоразу щось його не виходило.
“Не знаю, що вам сказати Аналізи чудові, патологій немає,” розвела руками лікарка.
“Але ж має бути пояснення! Якщо я здорова, чому не можу завагітніти?” невпокоєно спитала Оксана.
“Медицина тут безсила. Спробуйте до церкви звернутися” тихо промовила лікарка.
Оксана й Богдан були одружені пять років. У них було все: забезпечене життя, власна оселя, любов і розуміння. Не вистачало лише одного дитячого сміху у великому, завжди тихому домі.
Жінка й раніше думала, що на них лежить яке якесь прокляття, а після слів лікарки переконалася в цій думці.
“Церква це добре, але тобі потрібна ворожка!” порадила подруга, передавши адресу. “Юрій, не думай. Чим швидше, тим більше!”
Нарешті черга дійшла до Оксани. Вона несміливо переступила поріг старої хатчини. Замість страшної відьми з кішкою на плечі, перед нею стояла невисока жінка у білому хусті та вишитій сіряці.
“Здоровенькі були, донючка! Сідай ось тут, коло ікони,” промовила баба Марія лагідним голосом.
“У мене така біда” не втримавшись, Оксана розплакалася.
“Усе знаю, серце. Допоможу, як зможу,” спокійно відповіла знахарка.
Жінка послухалася й сіла на лавку біля великої ікони Богородиці. Баба Марія почала читати молитву, обводити свічкою навколо Оксани. Час минав, і через двадцять хвилин знахарка сіла навпроти, взявши її за руку.
“Ти не зможеш народжувати. На тобі прокляття з дитинячих літ,” сказала вона.
“Яке прокляття? Хто міг мене проклясти? Я нікому не робила зла!”
“Не ти. Твоя мати взяла гріх на душу, а ти розплачуєшся за нього,” пояснила баба Марія.
“Це ж несправедливо! Моєї матері давно немає, чому я маю страждати?”
“Такі закони долі. Ми не в силі їх змінити.”
“Ви мені допоможете?” із надією запитала Оксана.
“Не можу. Якби це був звичайний сглаз чи порча але це ні.” Вона похила головою. “Тобі треба дізнатися, перед ким провинилася твоя мати, і спробувати замолити її гріх. І головне молитися щидно, не тільки за себе, а й за ворогів.”
“Дякую,” прошепотіла Оксана.
Вона сіла в авто і подзвонила чоловікові.
“Богдане? Я сьогодні не повернуся. Треба до тітки піти. Потім, любий. Усе потім.”
Завівши машину, Оксана вирушила до села.
“Оксанко! Чому без попередження? Я б і бальку запалила!” зраділа тітка Параска.
“Я справу маю,” різко перебила Оксана. “Ти мусиш розповісти міні правду. Що наробила моя мати? За що я плачу? За які гріхи?!”
“Звідки ти взяла?” збентежилася Параска.
Оксана розповіла про візит до ворожки, переказала всі слова.
“Ото це ще Гаразд, слухай”
Тітка розповіла, що її мати, Марта, була першою красувіньою села. За нею ходили хлопці, але вона закохалася в одруженого чоловіка Гануся. Без жалю совісті, Марта забрала його з сімї. Кивнута жінка, Софія, залишилася сама з немовлям на руках.
Бідна жінка дуже важко переживала розлуку. Одного разу вона прийшла до Марти, падала на коліни, благала повернути чоловіка. Але горда красуня лише сміялася та вигнала її.
Перед тим, як піти, Софія в розпачі прокляла Марту і всіх її майбутніх дітей
“І що сталося далі?” з жалем прошепотіла Оксана.
“Твоя мати вийшла заміж за Гануся, потім народилася ти. Але, як ти знаєш, вони не довго прожили. Пішли один за одним Немов те прокляття спрацювало. А тепер у тебе не виходить завагітніти”
Тітка заплакала.
“Скажи, ця Софія вона ще жива? Я хочу попросити в неї прощення.”
“У Софії те ж не все добре Незабаром вона збожеволіла. Спочатку була тихою, але одного разу напала на першого стрічного. Люди ледве відтягли її. Після цього Софію відіслали до божевільні, а сина, Тараса, віддали до інтернату.”
“Тарас уже дорослий? Він трохи старше за мене. Виходить, він мій зведений брат?”
“Так. Але й його доля не склалася” Важко зітхнула Параска. “Після інтернату він повернувся до села. Почав пити, буянити. Потім стався жах Одного разу Тарас загубився взимку в лісі. Його знайшли наступного дня, врятували. Але ноги не вдалося вберегти. Тепер він у інвалідному візку.”
“Отак от Виходить, мама не лише розлучила сімю, а й зруйнувала життя невинних людей.”
“Виходить так!”
“Тіточко, веди мене до брата. Я маю його побачити,” рішуче сказала Оксана.
“Ти з глузду зїхала? Він же постійно пє. Хто знає, що в нього на голові! Їдь додому, не лізь!”
“Ні. Якщо не ти, то люди підуть
