Катерина вже другий час сиділа у черзі до пані Олени, місцевої ворожки на околиці Львова. В літньому повітрі вулиці стояв густий терпкий запах яблук і травяних димів. Катя була останньою надією молодої жінки, котра не перший рік марно намагалася виносити дитину. Здавалося, вся медична наука України відмовилась від неї: “Аналізи добрі, жодних патологій немає,” розводила руками лікарка у класичному білому халаті з аплікаціями калини. “Але ж мусить бути причина! Чому, якщо все гаразд, я не можу стати матірю?” тиснула Катя, давлячи у собі внутрішній крик. “Вибачте, Катю, тут медицина безсила. Підіть у церкву, може там знайдете розраду,” несміливо радила лікарка, схилившись над антикварним столом, обкладеним старими іконами.
***
Катерина з Дмитром вже пять років, як одружені. Заможне життя у власному будинку неподалік Львова, затишок, любов і підтримка, повна взаємоповага і тільки дитячий сміх відлунював порожнечею, стелившись у снах по просторих кімнатах. Катя дедалі частіше думала про ймовірне прокляття, що нависло над їхньою родиною. Останні слова лікарки лише зміцнили в ній цю думку.
“Церква це добре, але у тебе випадок особливий, поможе тільки баба Олена!” раптом підказала подруга Ірка, кидаючи клаптик паперу з адресою. “Їдь, Катю, не гай часу. Чим раніше тим краще!”
Коли нарешті дійшла її черга, Катерина несміливо переступила поріг низької хатини, що вся обвішана рушниками, пахла полином, а на стелажі стояли старі глечики, вкриті пилом. Перед Катериною сиділа худенька бабуся у білосніжній хустині та розкішній вишитій сукні, в очах якої було стільки світла, що сльози самі покотилися по обличчю Кати образ, зовсім не схожий на ту химерну ворожку, яку вона уявляла з довгими зубами та пухнастим чорним котом на плечі.
Заходь, доню, присядь отут, під іконою Богородиці, голос у пані Олени звучав тихо і мяко, наче легкий вітерець над полем.
Розумієте Катерина не втрималася і заплакала, ледь переступивши поріг.
Все знаю, дитинко, і якщо зможу допоможу, вимовила ворожка, її очі спалахнули таємничим вогником.
Жінка слухняно присіла на стілець, укритий вовняною хустиною біля великої ікони. Стара почала читати молитву, водячи навколо Катерини старою церковною свічкою. Її голос змішувався з тінями на стінах, в яких сплітались минуле і майбутнє. Молитва хвилями котилася кімнатою десь між світом явним та світом потойбічним, поки Катя не відчула, ніби падає у сон, повний світлих фасеток… Коли все скінчилось, баба Олена опустила свічку і заглянула Катерині в очі, як крізь воду.
Дитинко, ти не народиш, поки не буде відмолено прокляття, що тягнеться з твого дитинства, промовила вона тихо, але впевнено.
Яке ще прокляття? Хто міг побажати мені зла? Я ж нікому нічого поганого не зробила! шепотіла Катя з розпачем.
Не ти, а твоя мати. Ти сплачуєш її давній борг, сказала ворожка, її погляд був гострий і всеосяжний.
Але ж це так несправедливо Чому я маю за неї розплачуватись, якщо мами вже давно немає? розгублено питала Катя.
Це закон долі. Сили ми не маємо переінакшити. Одна лиш молитва може допомогти, але ти маєш дізнатися, чим так прогнівила твоя мати, і просити вибачення щиро і за себе, і за неї, і навіть за тих, хто тебе кривдив, закінчила баба Олена, поглядаючи крізь віконце у безкрає зоряне небо.
Катя вийшла надвір, де небо зливалося із землею. Сіла в автівку і набрала чоловіка.
Дімо, я сьогодні не приїду. Мушу до тітки Ганни, зараз не поясню, потім, коротко кинула Картерина, натискаючи старт. Її шлях пролягав навпростець через тумани й снега до маленького села під Тернополем.
Катрусю! Чому не попередила? Я ж би печі натопила! кинулася на поріг тітка Ганна.
Ганнусю, мені правду треба знати! Що такого зробила моя мама? Чого я розплачуюся з її минулим?
Звідки ж тобі таке в голову взялося? захиталася тітка, стискаючи руками рушник. Катерина переповіла їй усе, що чула від ворожки, не приховуючи сліз.
Слухай, Катю, був такий гріх Твоя мати, Галина, була першою красунею села. Всіх хлопців з ума зводила, але впала душою до Івана чоловіка чужої жінки. Не постидалась, відібрала його в Марії, залишивши її саму з немовлям на руках. Не послухала благань, навіть коли Марія, повзучи навколішках під вікнами, із розпачем просила повернути чоловіка. Галина тільки засміяла її й прогнала. Марія у відчаї ледь не втратила розум. Перед відходом, прокляла Галину і її ненароджених дітей
Що ж далі? Катя ковтала повітря, ніби тонула.
Твоя мама вийшла за Івана, ти народилась А жили вони якось нещасливо. Один за одним обоє спочили молодими. Мабуть, прокляття Марії діє. Тепер і ти того самого не можеш тітка сплеснула руками, ніби розганяла привидів над головою.
А де Марія? Я хочу попросити в неї пробачення за мамині гріхи!
Зле, дитинко, склалося й для Марії. Згодом біда прибрала її розум: стала тиха, а потім страшна. Опинилась у психіатрії. Сина її, Василя, віддали у дитячий притулок.
Василь старший за мене Мабуть, батько у нас один? спитала Катя майже шепотом.
Та, він твій зведений брат. Але доля його не пожаліла. Після інтернату повернувся пянкувати, потім зник у лісі серед хуртовини, знайшли живий, але ноги не врятували Тепер у візку. Ось такі дива, Катрусю.
Тітко, відведи мене до брата! Я мушу побачити його!
Божевільна, він пяниця, від нього біди можна чекати! благала Ганна.
Якщо ти не підеш, то сама запитаю в людей, вперто заявила Катя.
Гаразд, ходімо, але не нарікай потім! зітхнула тітка й зняла кожуха.
Вони разом з тіткою ступали через глибокі сніги до хати Василя точніше, до її залишків: похилена дерев’яна баня, гнилий тин, вікно, з якого визирало марево гасової лампи. В хаті пахло тухлим вином і тютюном, у кутку на столі звивалась білосніжна кішка єдина жива крапка світла у безрадісному світі.
Гарна кішка у вас, захоплено промовила Катя, не знаючи, із чого почати.
Хай там. Вона у мене головна пробубонів Василь, не тверезий, намагаючись розгледіти гостю своїми сірими, майже вовчими очима. Навіщо прийшла? Пенсію від мене хочеш?
Ні, я твоя сестра по батьку Мене звати Катерина.
Ага, сестричка! З генеалогією до мене? Може дім мій хочеш? Та тут лиш мотлох залишився! зареготав Василь, але сміх його був гірким і страшним.
Я прийшла просити вибачення і допомогти.
Є сотня гривень? неочікувано випалив Василь.
Катя мовчки дістала гаманець, поклала пятсот гривень на стіл. Дякую. Я пробачив. Захочеш ще прощення заходь, з іронією буркнув він.
Може тобі ліки якісь потрібні? Я лікаря знайду нетямущо запропонувала Катя.
Вистачить, йди Василь махнув рукою, а очі в нього були наче у сновидіння.
Катерина вийшла надвір, тітка Ганна наздогнала її у заметах.
Ну, як, поговорила?
Так, Катя ховала сльози й поспішила додому. Їй кортіло бути самій, переварити усе нове, що дізналася.
Впродовж наступних днів Катерина ходила зібрана, наче на цвинтарі, ночами їй снилися дивні сни: відлюдник-брат, біла кішка, що говорить людським голосом, і мати, яка плете вінки з червоних маків на старому цвинтарі. Не витримавши, вирішила піти у собор Святого Юра у Львові, стати під склепінням серед золота й розшитих рушників і помолитись за всіх своїх ворогів, як радила баба Олена.
Тобі важко, дитя? несподівано поцікавився священник, молодий, із проникливими очима.
Вибачте, я випадково затрималась, стиха скрикнула вона.
Хочеш сповідатись? Деколи висповідатись полегшити душу.
І Катя розказала йому усе. Без прикрас, без таємниць.
Священник задумливо навів:
Не вір старим ворожкам, Катрусю. Діти не відповідають за гріхи батьків. Молитва єдине, що доречно; молитися слід і за кривдників також.
Що мені робити з братом? Хочу допомогти, але чоловік не зрозуміє
Йди дорогою серця, і Господь не залишить тебе, промовив священник і зник у мерехтінні воскових свічок.
Наступного дня Катерина знову сіла в авто і мчала тією ж засніженою дорогою до брата.
Навіщо прийшла? Знову грошей? зустрів її похмурий Василь.
Ні. Їдеш зі мною до міста. Там тобі допоможуть стати на ноги: лікарі, протези, світ Ти мій брат, окрім тебе рідних більше нема.
А як мені там буде з котом? раптом став серйозний Василь, поглянувши на білосніжну кицьку.
Без проблем! Завжди мріяла про такого пухнастика, посміхнулась Катя й, взявши пошарпаний плед, підготувалася до дороги.
***
Минуло три місяці. Василь звик до нового життя у великому двоповерховому домі біля Львова. Навчився користуватися компютером, захопився програмуванням, перестав пити, а білосніжна кицька, як і раніше, спала у нього біля ніг. Йому привезли сучасні протези з Німеччини, з часом він знову став на ноги.
Завтра протези поставлять, Василю, ще трохи, і бігатимеш за білосніжкою, жартував Дмитро, плескаючи новоспеченого шурина по плечу.
Дімо, це все завдяки Каті, засоромлено прошепотів Василь, а в очах світилася подяка.
Через півроку Дмитро з Василем стояли під вікнами міського пологового будинку. Катя тримала двійнят, махаючи з палати, і усміхалася до своїх найдорожчих.
Скоро у нашому домі буде сміх на всю вулицю! щиро радів Дмитро.
Готовий стати дядьком двом шибеникам? підморгнув Дмитро.
Тепер впораюсь із будь-якою долею, радісно відказав Василь. Головне, що всі разом.
