Керівник хотів допомогти прибиральниці грошима, але в її сумці знайшов дещо несподіване

Голова компанії хотів допомогти прибиральниці грошима, але в її сумці знайшов щось несподіване.
Високий керівник мав намір таємно підтримати прибиральницю фінансово, але несподівано виявив дещо в її гаманці.
Олег, звернув увагу на молоду дівчину-прибиральницю, яка сиділа в кутку зі слізьми на щоках.
«Вибачте, чи можу я допомогти? Що трапилося? Хтось вас образив?» ніжно запитав він.
Дівчина здригнулася, швидко витерла сльози та відповіла: «Вибачте за клопіт. Усе гаразд.»
«Не варто вибачатися. Ви справді в порядку?» продовжував Олег зі співчуттям.
«Так, вибачте, я повертаюся до роботи,» поспішно сказала вона і швидко пішла.
Залишившись наодинці, Олег задумався, ад невинно не димує. Йдучи до кабінету, він розмірковував, як допомогти дівчині. Лише зайшовши до офісу, йому спало на думку: треба поговорити з Ганною Іванівною.
Ганну Іванівну вже давно знали в компанії як людину, яка дбала про порядок. Олег знайшов її номер у своїй записниці й подзвонив.
«Добрий день, Ганно Іванівно. Чи могли б ви зайти до мого кабінету за десять хвилин?»
Незабаром Ганна Іванівна сиділа в його кабінеті й пила чай.
«Можливо, я просто запросив вас на чай?» пожартував Олег. «Чому керівник не може запросити прибиральницю на чаювання?»
Ганна усміхнулася:
«Та годі вам, Олеже Миколайовичу. Що ви хочете дізнатися?»
«У мене до вас питання. Хто знає наших працівників краще за вас?» він готувався до розмови. «Що ви думаєте про нову прибиральницю?»
«Гарна дівчина. Працьовита. Життя її не пестило, але вона не здається. Що трапилося?» запитала Ганна Іванівна.
«Я просто побачив, що вона плакала. Запитав, але вона втекла,» пояснив Олег.
Ганна Іванівна посмутилася:
«Вона тут плакала. Я казала їй не звертати уваги на тих пихатих дівчат. У них тільки губи й вії. Марія все бере до серця.»
«Хтось її ображає?» зацікавився Олег. «Як саме?»
«О, все почалося, коли вона тут зявилася. Наші дівчата пишні, хочуть виділятися, а Марія ні, просто природно гарна. Тому й стали цілуватися через зневагу до бідних, глузування зі слабких. Чи не так само й у чоловіків? Відчуваєш слабкість просто дражниш заради розваги,» пояснила Ганна Іванівна.
Олег не любив інтриг на роботі, але він вирішив зясувати й запитав далі:
«А як саме вони її ображають?»
«Через її зовнішність, одяг. Кепкують, називають “королевою бідності”, “ослячою шерстю”. Ніяких модних черевиків чи суконь Усе те саме,» відповіла Ганна Іванівна.
Олег здивувався:
«У нашій команді люди з вищою освітою, як таке можливе? Можливо, ви помиляєтеся?»
«Ні, не помиляюся. Навіть попередила Світлану: “заспокойся”. Але їм занадто весело,» відверто сказала Ганна Іванівна.
«А її життєва ситуація справді така важка?» запитав Олег.
«Так, її мати хвора, а інвалідності не дають. Вона не може працювати, але ліки потрібні. Марія робить усе можливе, щоб допомогти. Вона розумна, але часу вчитися немає,» поділилася Ганна Іванівна.
Олег задумався: як люди можуть так поводитися в сучасному світі? Подякувавши Ганні Іванівні, він вийшов із кабінету, залишившись наодинці з думками про несправедливість.
Після довгих роздумів Олег вирішив втрутитися й спробувати змінити ситуацію. Витягнувши із гаманця всі гроші, він пішов у коридор, де Марія й Ганна Іванівна прибирали велику залу.
Було ще багато роботи, тому Олег тихо зайшов до їхньої кімнати. Сумка Марії відразу привернула його увагу. Відкривши гаманець, він хотів непомітно покласти гроші, щоб допомогти дівчині купити одяг. Якби він зробив це відкрито, це могло б її принизити.
Він уже готувався покласти купюри, але зупинився, побачивши блискучий золотий хрестик у гаманці. Він не міг опинитися в чужому гаманці!
Цей хрестик був унікальним: колись він належав його батькові. Олегу миттєво спали на думку події двадцятилітньої давності. Його мати раптом захворіла, стан щоден