ЧИ ОРХІДЕЯ ВИННА?
Поліна, забирай цю орхідею, інакше я її викину, Катерина недбало взяла з підвіконня прозорий вазонок із квіткою та подала мені.
Ой, дякую, подруго! Тільки чим же тобі ця орхідея не підійшла? я здивувалась, бо на її підвіконні ще стояли три доглянуті розкішні орхідеї.
Цю квітку подарували моєму синові на весілля. А ти ж знаєш, чим все закінчилося… Катерина тяжко зітхнула.
Знаю, що твій Денис розлучився, не проживши й року з дружиною. Про причину не питаю, здогадуюсь, вона була значущою. Денис Таню любив безмежно, я не хотіла розятрювати рану подруги.
Якось розповім тобі, Полю, про те, чому вони розійшлись. Поки що важко згадувати, Катерина задумалась і розплакалась.
Я принесла додому вигнану та забуту орхідею. Чоловік співчутливо подивився на нещасну квітку:
Навіщо тобі ця бідолашна? У цій орхідеї нема життя. Навіть я це бачу. Не марнуй на неї часу.
А я спробую її врятувати. Подарую їй свою турботу й любов. Побачиш, ще буде цвісти на заздрість усім, хотілося мені вдихнути життя у зівялий, вмираючий вазон.
Чоловік жартома підморгнув:
Та хто ж від любові відмовиться?
Минув тиждень, і зателефонувала Катерина:
Поліно, можна завітати до тебе? Не можу носити це каменем на серці. Хочу розповісти про невдале весілля Дениса.
Кать, приїжджай, я завжди рада тобі. Я не могла відмовити подрузі: Катерина була поруч, коли я сама болісно розлучалася з першим чоловіком, коли не ладила з другим… Та й наша дружба сягає ще зі студентських років.
Вже за годину Катерина сиділа на нашій кухні. За філіжанкою кави, келихом сухого вина та шматочком чорного шоколаду почалася довірлива розмова.
Я й подумати не могла, що моя тодішня невістка на таке здатна. Денис із Танею разом прожили сім років. Денис довго за нею доглядав. Заради Тані він залишив Аню. А я Анюту так любила щира, домашня, і затишна. Я її донею називала. А тут зявилася причепурена красуня Таня. Денис неначе голову втратив, бігав за нею, як метелик за квіткою. Любов його до Тані була всепоглинаюча. Анюту одразу забув.
Погоджуюсь, Таня була справжньою моделлю. Денису подобалось, що друзі не зводили очей з неї, на неї оберталось півміста. Я дивувалась, що у Дениса і Тані за сім років не було дітей. Може, хоче все офіційно, думаю. Поберуться, тоді й дітки підуть. Денис не любить про свої особисті справи розповідати, а ми з чоловіком не лізли.
Одного дня син просто поставив перед фактом:
Тату, мамо, я одружуюся з Танею. Заяву подали, весілля буде на славу. Грошей не шкодую.
Ми з батьком зраділи нарешті наш Денис, якому вже тридцять, матиме сімю.
Уявляєш, Поліно, дату весілля двічі переносили: то Денис захворів, то я затрималась у відрядженні. Подумала тоді: “Недарма то все якось не складається”. Але синові нічого не сказала, бачу щасливий. Навіть хотів вінчання у отця Святослава, але й тут не пощастило: священик надовго поїхав у село, а Денис хотів саме у нього. Одним словом, з усіх боків знаки
Весілля було гучним, дивись, Поленько, фото. Ось ця орхідея, бачиш, яка розкішна, цвіте, листя міцне. А тепер? Ледве жива.
Збирались молодята у подорож до Парижа, й раптом біда: Таню не випустили за кордон через борг якийсь величезний штраф. Просто в аеропорту їх розвернули. Денис не звертав уваги, мріяв про родину.
Та раптом Денис тяжко захворів. Потрапив до шпиталю, і справи були кепські. Лікарі хіба руками розводили, нічого обнадійливого. Тиждень Таня до нього приходила, а потім сказала:
Перепрошую, але чоловік-інвалід мені не потрібен. Подала на розлучення.
Уяви, що переживав Денис, лежачи без руху у лікарні… А він лише відповів спокійно:
Я розумію, Таню, не буду заважати твоєму рішенню.
Розлучились.
А син мій таки одужав! Знайшли ми лікаря, Петра Богдановича, який буквально поставив Дениса за півроку. Казав: Організм молодий, впорається. Ми потоваришували з його сімєю, а у лікаря була гарненька двадцятирічна донька Марічка. Спершу Денис кривився:
Якась невиразна, навіть некрасива.
Сину, подивись уважніше на Марічку. Зовнішність не головне. Краще воду разом пити в радості, ніж мед у тугі.
Денис ще довго не міг забути Таню, зрада краяла душу. А Марічка закохалась безоглядно дзвонила, знаходила привід зайти. Ми вирішили допомогти: виїхали разом на природу, шашлики, співи… Денис ходив, мов у воду опущений, нічого не радувало. Марічка фіксувала на ньому кожен погляд, та все марно.
Кажу чоловікові:
Не варто було затівати це сватання син досі думає про Таню.
Минуло кілька місяців. Дзвінок у двері Денис на порозі з тією самою орхідеєю.
Мамо, тримай залишки минулого. Роби, що хочеш, мені не потрібна ця екзотика.
Я взяла квітку без охоти, навіть не поливала здавалася вона мені винною за наші біди.
Днями сусідка питає:
Катю, бачила Дениса з якоюсь мініатюрною дівчиною. Колишня у нього була красивіша.
Не повірила я. Аж тут Денис приводить Марічку:
Познайомтесь. Ми з Марічкою чоловік і дружина.
Ми з чоловіком здивовані:
А весілля? А гості?
Не до того вже нам. Зареєструвались тихо, отець Святослав нас повінчав. Тепер ми разом.
Відвела сина убік:
Денисе, ти любиш її? Не образиш Марічку? Чи то не помста Тані?
Ні, мамо, я не мстю. Я пережив усе, що було, навіть перестав говорити ім’я Тані. А щодо кохання… Світ Марічки збігся з моїм.
Ось така історія, Поліно.
Катерина виговорилась. Після тієї розмови ми два роки не бачилися закрутили будні та справи.
А орхідея ожила, пішла в ріст, зацвіла буйно. Квіти вміють дякувати за турботу.
Якось зустрічаю Катерину у пологовому:
Привіт, що ти тут робиш?
Марічка народила двійню, сьогодні забираємо додому, Катерина засяяла.
Неподалік чекав на дітей Денис із букетом червоних троянд. За порогом зявилась втомлена, але щаслива Марічка, а медсестра несла дві сплячі крихітки.
А слідом йшла моя донька з новонародженою онукою.
Таня просила Дениса вибачити їй, повернути все назад.
Чашку можна склеїти, але пити з неї вже не вийде
Життя нас вчить: варто берегти тих, хто цінує твою душу, а не тільки зовнішність. Як орхідея, оживаємо в турботі й любові і, попри бурі, знов цвітемо.
