Місто, оповите темними сутінками, дихало глухою, важкою тишею, яку порушували лише рідкісні сирени швидкої допомоги. У стінах міської лікарні, де кожен коридор приховував відлуння чужих страждань, бушевала буря, не поступаючись грозі за вікнами. Ніч була не просто напруженою вона стояла на межі вибуху, ніби сама доля вирішила випробувати тих, хто стоїть на варті життя.
У операційній, освітленій холодним, різким світлом ламп, Андрій Петрович Коваль лікар з двадцятирічним стажем, людина, чиї руки врятували сотні, якщо не тисячі життів продовжував боротьбу. Вже третю годину він стояв біля операційного столу, не відступаючи ні на крок перед безжальною хірургією часу. Його рухи були точні, як годинниковий механізм, а погляд зосереджений, ніби він читав не анатомію тіла, а тонку нитку між життям і смертю. Втома, як важкий плащ, тиснула на плечі, але досвідчений хірург знав: слабкість це розкіш, яку він собі дозволити не може. Кожен рух, кожне рішення важить на вагу золота. Він витер піт з чола тильною стороною долоні, намагаючись не відволікатися. Поряд, немов тінь, стояла молода медсестра Оксана зібрана, з тремтінням в очах. Вона подавала інструменти, ніби передавала не сталь, а надію.
Шов, коротко, майже шепотом, промовив Коваль. Його голос, звиклий до команд, звучав тепер як наказ долі: не здаватися.
Операція підходила до кінця. Ще трохи і пацієнт буде у безпеці. Але в цю мить, ніби сама реальність вирішила втрутитися, двері операційної з гуркотом розчинилися. На порозі зявилася старша медсестра, її обличчя було спотворене тривогою, а дихання переривчастим.
Андрію Петровичу! Терміново! Жінка без свідомості, численні синці, підозра на внутрішню кровотечу! видихнула вона, і в її голосі лунав страх, який рідко почуєш у лікарняних стінах.
Коваль не вагався ані секунди. Він кинув асистенту:
Закінчуйте тут, і одним рухом зняв рукавички.
Оксано, за мною! наказав він, вже рушаючи до виходу.
У приймальному відділенні панувала метушня. Повітря було насичене криками, кроками, дзвоном металу та запахом антисептику. На носилках, немов зламана лялька, лежала молода жінка років тридцяти. Її обличчя було мертвено-блідим, шкіра вкрита синцями, ніби хтось методично, з холоднокровною жорстокістю, вкрив її тіло болем. Коваль підійшов до неї, як до поля бою. Його очі, звиклі бачити приховане, миттєво аналізували. Він оглянув її, віддаючи накази з холодною точністю:
Терміново в операційну! Готуйте все для лапаротомії! Визначте групу крові, поставте крапельницю, викличте реанімацію! Швидше!
Хто привіз? спитав він у чергової медсестри, не відводячи погляду від пацієнтки.
Чоловік, відповіла та. Каже, впала зі сходів.
Коваль лише сухо хмикнув. У його очах мелькнула тінь недовіри. Він знав сходи не залишають таких слідів. Його погляд ковзнув по тілу жінки, як сканер, вишукуючи докази. Сліди старих гематом, ледь загоєні синці, характерні переломи ребер усе це було не наслідком падіння. Але особливо його увагу привернули дивні, майже симетричні опіки на запястках. Ніби хтось притискав їх до чогось гарячого систематично, навмисно. А потім він побачив ще дещо: ледве помітні смуги на животі, схожі на шрами від леза. Не випадкові порізи. Ні. Це були сліди тортур.
За півгодини жінка вже лежала на операційному столі. Коваль працював, як машина, але з душею. Він зупиняв кровотечу, відновлював пошкоджені тканини, боровся зі смертю. І раптом, на мить, його рука завмерла. Він побачив щось, що не мало б там бути: ще одні сліди не просто шрами, а написи, випалені або вирізані на шкірі. Ніби хтось намагався стерти її особистість, залишивши замість неї клеймо.
Оксано, тихо сказав він, не відводячи очей від пацієнтки. Як тільки закінчимо, знайди чоловіка. Нехай чекає в приймальній. Нікуди не йде. І виклич поліцію. Тихо. Без галасу.
Ви гадаєте? почала медсестра, але не договорила.
Думки справа слідчих, перебив він. Наше завдання врятувати життя. А ці травми вони не від падіння. І не перші. Це не нещасний випадок. Це насильство. Тривале, систематичне, холоднокровне.
Операція тривала ще годину. Кожна хвилина була на ва
Хірург глянув на непритомну пацієнтку — і раптом відскочив: «Терміново викликайте поліцію!»