Хлопчик прокинувся від стогону мами

Хлопчик прокинувся від стогону мами
Я прокинувся від тихого стогону мами.
Підхожу до її ліжка:
Мамо, тобі боляче?
Матвійко, принеси водички!
Зараз, і побіг на кухню.
Через хвилину повернувся з повною кружкою:
Ось, мамо, пий!
Раптом хтось постукав у двері.
Синку, відкрий!
Мабуть, бабуся Галина прийшла.
Зайшла сусідка, тримаючи в руці велику кружку.
Як ти, Марія?
доторкнулась до чола.
У тебе жар.
Я гарячого молочка з маслом принесла.
Я вже ліки випила.
Тобі треба в лікарню.
Там лікування нормальне.
Харчуватися потрібно правильно, а у тебе холодильник порожній.
Тітко Галино, я вже всі гроші на ліки витратила, в очах хворої виступили сльози.
Нічого не допомагає.
Лягай у лікарню.
А з ким я Матвійка залишу?
А з ким ти його залишиш, якщо тебе не стане?
Тобі ще й тридцяти немає, а ні чоловіка, ні коштів, погладила по голові.
Не плач!
Тітко Галино, що робити?
Все, викликаю лікаря, сусідка взяла телефон.
Додзвонилася, все дізналася.
Сказали: протягом дня приїдуть.
Я пішла, як лікарі приїдуть веди по мене Матвія.
Сусідка вийшла, я слідом:
Бабусю Галино, мама не помре?
Не знаю.
Треба у Бога попросити допомоги, а твоя мама не вірить.
А дідусь Бог допоможе?
у моїх очах світилася надія.
Потрібно піти до церкви, поставити свічку, попросити він допоможе.
Я пішла.
Повернувся я до мами задумливий:
Матвійко, ти, мабуть, хочеш їсти, а у нас нічого немає.
Принеси два стакани.
Як приніс, мама розлила молоко:
Пий!
Випив але їсти стало ще більше хотітися.
Марія це одразу відчула, з трудом піднялася, взяла з столу гаманець:
Ось пятдесят гривень, сходи, купи два пиріжки й зїж по дорозі, а я щось приготую.
Іди!
Провела мене до дверей і, тримаючись за стіну, пішла на кухню.
В холодильнику дешеві консерви, трохи маргарину, на підвіконні пара картоплин і цибулина.
Треба суп варити
Закрутилася голова, вона безсилу сіла на табуретку:
«Що зі мною?
Сил зовсім немає.
Половина відпустки вже пройшла.
Гроші скінчилися.
Якщо на роботу не вийду як Матвія в школу зберу?
Він же через місяць йде у перший клас.
Родичів нема, допомогти нікому.
А головне ця хвороба.
Треба було одразу йти до поліклініки.
А зараз, якщо покладуть, Матвійко один залишиться»
З трудом піднялася, почала чистити картоплю.
Їсти хотілося страшенно.
Але думки були про інше:
«Мама вчора весь день не вставала з ліжка.
А раптом справді помре?
Тітка Галина казала треба у дідуся Бога допомоги просити», подумав я і повернув до церкви.
***
«Вже пів року як повернувся з війни.
Чудом жив залишився.
Добре, що хоча б сам можу ходити, правда із палицею.
На численні рани по тілу вже не зважаю.
А шрами на обличчі?
Все одно, заміж вже ніхто не піде», думав собі Микита, прямуючи до церкви.
Треба за хлопців свічки поставити.
Сьогодні рік, як їх не стало, а я залишився»
Двадцять років тому пішов у армію.
Ось і тепер цивільний, але як боляче відчувати, що ти нікому не потрібен.
Пенсія велика, на безбідне життя вистачає, а військових грошей у банку ще на дві пенсії.
Але навіщо все це, якщо один?
Біля церкви стояли нужденні.
Микита дістав кілька сторічних купюр, роздав їм і попросив:
Помоліться за моїх друзів Романа і Степана!
Зайшов у храм, купив свічки, запалив їх і став молитися тим словам, яких навчив батюшка:
Помяни, Господи Боже наш
Хрестячись, говорив слова, а перед очима стояли друзі.
Коли закінчив молитися, просто стояв і згадував своє непросте життя.
Поруч з ним став маленький худенький хлопчик із дешевою свічкою в руці.
Розгубився, не знав, що робити.
До нього підійшла літня жінка:
Давай допоможу!
Запалила його свічку, поставила.
Ось так перехрестись!
показала як.
І розкажи Господу, навіщо прийшов.
Я довго дивився на ікону, потім сказав:
Допоможи, дідусю Боже!
Мама хворіє, окрім неї нікого немає.
Зроби так, щоб одужала.
У мами немає грошей на ліки.
Я скоро йду в школу, а в мене навіть портфеля нема
Микита, мовчки, дивився на мене.
Його власні проблеми, що ще десять хвилин здавалися величезними, враз зникли.
Хотілося крикнути:
«Люди, невже нікому допомогти хлопчику, мамі купити ліки, йому портфель?»
Я чекав біля ікони, сподіваючись на диво.
Хлопче, ходи зі мною!
твердо сказав Микита.
Куди?
я злякано дивився на дядька з палицею.
Дізнаємось, які ліки потрібні й підемо в аптеку.
Ви серйозно?
Дідусь Бог почув твою молитву.
Справді?
я радісно подивився на ікону.
Йдемо!
усміхнувся чоловік.
Як тебе звати?
Матвій.
А мене зви дядьком Микитою.
***
З квартири чулися голоси мами й сусідки:
Тітко Галино, вона стільки всього виписала, каже, ліки дорогі.
Де я візьму стільки грошей?
У мене лише пятсот гривень залишилось.
Я рішуче відкрив двері.
Голоси стихли.
З кімнати визирнула сусідка, і, побачивши незнайомого чоловіка, прошепотіла:
Маріє, дивися!
Мама теж злякалась.
Мамо, які тобі ліки потрібні?
Ми з дядьком Микитою підемо в аптеку і купимо.
А ви хто?
здивовано спитала Марія.
Все буде добре, посміхнувся чоловік.
Давайте ваші рецепти!
Але у мене лише пятсот гривень.
Ми з Матвієм знайдемо гроші, чоловік поклав руку мені на плече.
Мамо, давай рецепти!
Марія подала.
Чомусь вона відчула, що у цього чоловіка із суворим обличчям добре серце.
Маріє, ти що робиш?
опамяталась сусідка, коли Микита й я вийшли.
Ти ж його не знаєш!
Тітко Галино, мені здається, він добрий чоловік!
Гаразд, Маріє, я пішла
***
Марія сиділа і чекала мене, що пішов з тим чоловіком.
Про хворобу й забула.
Через деякий час я влетів до кімнати, обличчя світилось:
Мамо, ми купили тобі ліки й різних смаколиків до чаю!
У дверях стояв чоловік, теж щасливо усміхаючись, і його обличчя здавалось не таким уже й страшним.
Спасибі вам!
злегка вклонилася мама.
Проходьте, проходьте!
Чоловік з трудом роззувся, та видно, як хвилювався, сідав за кухонний стіл.
Сідайте!
сказала мама.
Чоловік озирнувся, не знав, де ставити палицю.
Давайте, я поставлю!
поставила так, щоб було зручно.
Вибачте, але й пригостити вас особо нема чим!
Мамо, ми з дядьком Микитою все купили, почав я викладати продукти на стіл.
Ой, ну для чого ви!
ахнула Марія, відмітивши про себе, що більшість смаколиків солодощі.
Знайшла пакет з дорогим чаєм.
Зараз чай поставлю!
Я вже відчував мамі стало легше, можливо, від радості чи від бажання не бути перед чоловіком хворою.
І ніби вгадуючи її думки, Микита спитав:
Маріє, вам не важко?
Нічого Я зараз випю ліки.
Дякую!
***
Ми пили ароматний чай із солодощами, слухаючи мене, як я розповідав.
Час від часу їх погляди перетинались.
Відчувалось, що всім трьом було добре сидіти разом за одним столом.
Але хороше коли-небудь закінчується.
Дякую вам!
Микита піднявся, взяв свою палицю.
Я піду.
Вам треба лікуватися.
Вам велике спасибі!
мама теж піднялася.
Не знаю, як вам дякувати.
Він рушив до коридору, я з мамою за ним.
Дядьку Микито, ви ще прийдете?
Звичайно!
Ось твоя мама одужає разом підемо купувати портфель.
***
Микита пішов.
Мама прибрала зі столу, вимила посуд.
Синку, подивись телевізор, а я трохи полежу.
Вляглася й заснула міцним сном.
***
Минуло два тижні.
Хвороба давно відступила, видно дорогі ліки допомогли.
Останні дні Марія навіть працювала, в кінці місяця завжди аврал, її викликали з відпустки.
Вона зраділа бо за ці дні заплатять.
А вже й серпень почався, треба готувати сина до школи із зарплати.
Цієї суботи ми встали як завжди, поснідали.
Матвій, збирайся!
Підемо в магазин, подивимось, що тобі до школи треба.
Тобі грошики дали?
Ще ні, але до наступної суботи дадуть.
Я позичила тисячу гривень, дорогою купимо щось із продуктів.
Стали збиратися, тут задзвонив домофон.
Хто?
питає мама.
Маріє, це Микита
Він хотів ще щось сказати, але мама вже натиснула кнопку відчинити двері.
Мамо, хто там?
я вийшов з кімнати.
Дядько Микита!
мама не приховувала радості.
Ура!
Він зайшов, опираючись на палицю, але як змінився.
Дорогі брюки й сорочка гармоніювали з модною стрижкою.
Дядьку Микито, я вас чекав!
кинувся до нього я.
Я ж обіцяв, підняв сяючі очі.
Вітаю, Маріє!
Вітаю, Микито!
Перехід на ти став несподіванкою й радістю для нас обох.
Ви вже зібрались?
Йдемо!
Куди?
мама ще не оговталась.
Матвію ж скоро до школи.
Микито, але у мене
Я обіцяв Матвію, обіцянки треба виконувати.
***
Мама завжди звертала увагу на найдешевші речі, у якому б магазині не була.
Бо зайвих грошей не було, родичів теж, чоловіка також.
Якщо не брати до уваги того хлопця з коледжу, що зник.
А зараз поруч чоловік, який захоплено дивиться на мене й на мого сина.
Він купує все, що необхідно до школи, не дивлячись на ціни, лише радиться із мамою.
Повернулися додому на таксі, обтяжені покупками.
Мама побігла на кухню.
Маріє, зупинив її Микита.
Давайте разом прогуляємось і пообідаємо десь.
Мамо, ходімо!
я вхопив її за руку.
***
Тієї ночі мама довго не могла заснути.
Знову й знову проходили перед очима картинки сьогоднішнього дня.
Перед очима стояли його очі, повні любові.
Холодний розум і гаряче серце ніби сперечались між собою:
«Він негарний і кульгавий», різко казав розум.
«Звичайний, добрий, з любовю дивиться на мене», відповідало серце.
«Він старший за тебе на пятнадцять років».
«То й що?
Вони з моїм сином ніби батько».
«Ти можеш знайти молодшого, гарного й стрункого».
«Мені не потрібен гарний і стрункий, у мене вже був такий.
Мені потрібен добрий і надійний».
«А ти ж завжди мріяла не про такого чоловіка», наполягав розум.
«А тепер про такого!»
«У тебе так швидко змінюються смаки?»
«Я просто зустріла того Я люблю його!»
***
Їхнє вінчання відбулося у тій самій церкві, де Микита і Матвій познайомились три місяці тому.
Микита з Марією стояли перед вівтарем, палиці в його руках вже не було, а Матвій не відривав очей від образу святого, до якого молився три місяці тому.
Потім щиро вимовив:
Дякую тобі, дідусю Боже!
Записуючи ці події у щоденник, я зрозумів: справжня доброта здатна творити диво.
І неважливо, скільки в людини грошей чи який у неї вигляд головне, щоб у серці було тепло та бажання допомогти.