Хлопчик прокинувся від стогону мами

Я прокинувся від стогону мами.
Піднявся з ліжка і підійшов до її ліжка:
Мамо, тобі боляче?
Матвійчику, принеси водички, будь ласка.
Зараз, побіг на кухню.
Через хвилину повернувся з повною кружкою:
Ось, мамо, пий!
Раптом почувся стук у двері.
Сину, відкрий!
Мабуть, бабуся Ніна прийшла.
Увійшла сусідка, тримаючи в руці велику кружку.
Як ти, Марія?
торкнулася її голови.
Та в тебе ж температура.
Я принесла гарячого молочка з маслом.
Я вже ліки випила.
Тобі треба в лікарню.
Там нормально лікують.
І харчуватися нормально треба, а в тебе в холодильнику порожньо.
Тітко Ніно, я вже всі гроші на ліки витратила, на очах Марії з’явилися сльози.
Нічого не допомагає.
Лягай в лікарню.
А з ким я залишу Матвійчика?
А з ким ти його лишиш, якщо помреш?
Тобі ще й тридцяти нема, ні чоловіка, ні копійки, погладила хвору по голові.
Гаразд, не плач!
Тітко Ніно, що ж робити?
Все, я викликаю лікаря, сусідка дістала телефон.
Додзвонилася і все дізналася.
Сказали, приїдуть сьогодні.
Я піду.
Як приїдуть Матвійко, біжи за мною.
Сусідка вийшла у коридор, я пішов за нею.
Бабусю Ніно, мама не помре?
Не знаю, треба у Бога просити, щоб дав допомогу, а твоя мама в нього не вірить.
А дідусь Бог допоможе?
в моїх очах світилася надія.
Треба піти до церкви, поставити свічку й попросити тоді він допоможе.
Все, йду.
***
Повернувся до мами задуманий:
Матвійчику, ти мабуть їсти хочеш, а у нас хіба щось є…
Неси два стакани.
Я приніс їх, мама налила молоко:
Пий!
Випив, але голод став ще сильнішим.
Марія це помітила.
З труднощами встала, взяла з полиці кошелечок:
Ось тобі п’ятдесят гривень.
Купи два пиріжки та зїж по дорозі, а я щось приготую.
Іди!
Провела мене до дверей і, тримаючись за стіну, попрямувала на кухню.
В холодильнику лише дешеві рибні консерви, трохи маргарину, на підвіконні пара картоплин і цибулина.
Треба зварити суп…
Закрутилася голова, вона обессилено впала на стілець:
«Що зі мною?
Сил нема зовсім.
Половина відпустки пройшла.
Гроші закінчились.
Якщо не вийду на роботу як Матвія зберу до школи?
Через місяць же піде в перший клас.
Родичів нема, нікому допомогти.
І хвороба ця…
Треба було одразу в поліклініку йти.
Тепер якщо ляжу як Матвійко залишиться один?»
З трудом піднялася і почала чистити картоплю.
***
Голодська думка не відпускала, але думки були про інше:
«Мама вчора цілий день з ліжка не вставала.
А якщо справді помре?
Тітка Ніна казала, треба у дідуся Бога допомоги просити» зупинився і повернув в бік церкви.
***
«Пів року минуло, як повернувся з війни.
Якесь диво, що живий.
Хоч ходити вже можу, правда, з палицею.
Про рани не думаю, а шрами на обличчі все одно, заміж вже ніхто не піде», з такими думками Никита йшов до церкви.
Треба за хлопців свічку поставити.
Сьогодні рік, як вони загинули, а я…
дивом вижив».
Двадцять років тому пішов в армію.
Тепер повернувся.
Уже цивільний, але тягар непотрібності дуже давить.
Пенсія велика, життя забезпечене, а на депозиті ще контрактні гривні, вистачить ще на багато років.
Але навіщо це все, якщо один?
Біля церкви стояли прохачі.
Никита дістав кілька сторгривневих купюр, роздав і попросив:
Помоліться за моїх друзів Романа і Стаса!
Увійшов до церкви, купив свічки, запалив їх і почав молитву, яку навчив батюшка:
Пом’яни, Господи Боже наш…
Хрестячись, він тихо читав, а перед очима стояли живі образи його друзів.
Коли закінчив, просто стояв і згадував свою непросту долю.
Поряд з ним встав худенький хлопчик, тримав дешеву свічку в руці.
Оглядався, не знав, що робити.
Підійшла бабуся:
Ходімо, я допоможу!
Запалила йому свічку, поставила.
Ось так покрестися!
показала.
І розкажи Господу, чого ти прийшов.
Матвій довго дивився на образ, потім прошепотів:
Допоможи, дідусю Боже!
Мама хворіє, у мене крім неї нікого нема.
Зроби так, щоб вона видужала.
У мами нема грошей на ліки, а я скоро в школу піду, у мене навіть портфеля немає…
Никита завмер, дивлячись на хлопчика.
Його власні проблеми, ще десять хвилин тому великі, стали дрібними.
Хотілося на весь світ закричати:
«Люди, неужели нікому допомогти цьому хлопцю купити мамі ліки, а йому портфель».
А хлопчик дивився на образ і чекав дива.
Хлопче, ходімо зі мною!
рішуче сказав Никита.
Куди?
злякано поглянув на незнайомого дядька з палицею.
Дізнаємося, які твоїй мамі треба ліки, і підем купувати.
Ви правду говорите?
Мені дідусь Бог передав твої слова.
Справді?
зрадів хлопчик.
Ходімо!
усміхнувся чоловік.
Як тебе звуть?
Матвій.
А мене дядя Никита.
***
З квартири чулося, як мама з сусідкою говорили:
Тітко Ніно, вона стільки виписала і каже, ліки дорогі.
Де я такі гроші візьму?
У мене тільки п’ятсот гривень залишилось.
Я впевнено відчинив двері.
Голоси стихли.
Виглянула сусідка, здивовано глянувши на незнайомого.
Марія, подивись!
Марія теж застигла, злякана.
Мамо, які ліки тобі потрібні?
Ми з дядьком Никитою підемо до аптеки й купимо.
А ви хто?
здивовано спитала Марія.
Все буде добре, усміхнувся чоловік.
Давайте рецепти!
Але в мене тільки п’ятсот гривень…
Ми з Матвієм знайдемо гроші, чоловік поклав руку мені на плече.
Мамо, давай рецепти!
Марія простягнула їх.
Чомусь відчула, що цей чоловік з небезпечним обличчям, але добрим серцем.
Марія, ти що робиш?
отямилась сусідка, коли чоловік із хлопчиком вийшли.
Ти його не знаєш.
Тітко Ніно, він, здається, хороша людина!
Гаразд, Марія, я піду.
***
Марія сиділа і чекала сина, який пішов із незнайомцем.
Навіть забула про свою хворобу.
Двері відчинились, син вбіг, обличчя сяяло:
Мамо, ми тобі купили ліки і різні гостинці до чаю!
На порозі стояв чоловік і теж щиро усміхався.
Дякую!
низько вклонилася Марія.
Проходьте, проходьте!
Чоловік намагався зняти взуття, йому це важко давалося, відчувалася нервозність.
Зайшов на кухню.
Сідайте, запросила господиня.
Сидів, крутив головою, шукав де поставити свою палку.
Давайте, я поставлю!
поставила так, щоб дістав до неї.
Вибачте, але пригощати нічим.
Мамо, ми з дядьком Никитою все купили, син викладав на стіл харчі.
Ой, навіщо ж ви!
зітхала Марія, подумки відзначивши, що половина солодощі.
Побачила пакет дорогого чаю.
Зараз заварю чай.
Побігла готувати.
Навіть здалося, що хвороба відступила, або просто не хотіла перед чоловіком виглядати хворою.
І, наче відгадав її думки, Никита спитав:
Марія, вам не важко, ви ж така бліда?
Нічого, нічого…
Я зараз прийму ліки.
Дякую вам!
***
Всі троє пили ароматний чай з ласощами, слухаючи синівські розповіді.
Їхні погляди час від часу зустрічалися, і всім було добре сидіти разом.
Але хороше, як відомо, має край.
Дякую вам!
Никита підвівся, взяв свою палицю.
Я піду.
Вам треба лікуватися.
Велике вам спасибі!
Марія встала.
Навіть не знаю як вас віддячити.
Пішов у коридор, а мама із сином за ним.
Дядьку Никито, ви ще прийдете?
Авжеж!
Ось мама видужає разом підемо купувати портфель.
***
Чоловік пішов.
Марія прибрала зі столу, помила посуд.
Сину, подивися телевізор, а я трохи полежу.
Заснула міцним сном.
***
Минуло два тижні.
Хвороба давно відступила, допомогли дорогі ліки.
Останні дні Марія навіть працювала наприкінці місяця завжди аврал, її викликали з відпустки.
Раділа, бо за ці дні заплатять.
Почався серпень, з зарплати вже треба готувати сина до школи.
В суботу вони прокинулись як завжди, поснідали.
Матвій, збирайся!
Йдемо в магазин подивимось, що тобі потрібно до школи.
Тобі гроші дали?
Ще ні, але наступної суботи дадуть.
Я позичила тисячу гривень, щось купимо на зворотній дорозі.
Збирались і раптом дзвонив домофон.
Хто?
спитала господиня.
Марія, це Никита…
Вона навіть не дала договорити, одразу відкрила двері.
Мамо, хто там?
син вибіг із кімнати.
Дядько Никита!
радість не приховувалася.
Ура!
Він зайшов, з тією ж палицею, але…
так змінився.
Гарні штани й сорочка, стильна стрижка.
Дядьку Никито, я вас чекав!
кинувся до нього хлопчик.
Я ж обіцяв, підняв сяючі очі.
Привіт, Маріє!
Привіт, Никито!
Вони машинально перейшли на «ти» і це їх здивувало й порадувало.
Уже зібрались?
Ходімо!
Куди?
Марія ще не могла отямитись.
Матвій ж скоро в школу.
Я обіцяв!
Але ж у мене…
Я обіцяв, і слово треба тримати.
***
Марія завжди дивилась на найдешевші речі, незалежно від магазину.
Бо не було зайвих грошей, не було рідні, не було чоловіка.
Якщо не брати до уваги того хлопця з коледжу, який зник.
А тепер поряд чоловік, який захоплено дивиться на її сина, купує йому все необхідне, навіть не дивлячись на ціни лише питає її думки.
Повернулися додому на таксі з повними пакетами.
Маріє, зупинив її чоловік, ходімо всі разом погуляємо, пообідаємо десь.
Мамо, ходімо!
син радісно схопився.
***
Тієї ночі Марія довго не могла заснути.
Знову і знову перед очима мерехтіли сьогоднішні моменти.
Вона згадувала його очі, сповнені любові.
І зараз холодний розум і гаряче серце ніби розмовляли між собою:
«Він некрасивий і кульгавий», категорично наполягав розум.
«Нормальний він, добрий, як він дивиться на мене!» відразу відповідало серце.
«Він на пятнадцять років старший».
«Ну і що?
Він як батько моєму синові».
«Можеш знайти ровесника красивого й стрункого».
«Не треба мені красивого, мені треба доброго й надійного».
«Ти завжди мріяла про іншого чоловіка», наполягав розум.
«А тепер про такого!»
«У тебе швидко змінюються мрії?»
«Я просто зустріла Нього…
Я люблю!»
***
Їхнє вінчання проходило у тій же церкві, де три місяці тому познайомились Матвій і Никита.
Никита з Марією стояли перед вівтарем, палиці в його руках вже не було, а Матвій не відривав очей від образу святого, з яким розмовляв три місяці тому.
Потім щиро промовив:
Дякую тобі, дідусю Боже!