Хоча Ганна була просто золото, ідеальна невістка та дружина, все одно врешті-решт розвалила не лише своє подружнє життя, а й себе саму.
Ганна росла у притулку в Запоріжжі. Дівчина одружилася зовсім юною ледь виповнилося вісімнадцять, а про те, що значить бути дружиною і жити в сімї, уявлення не мала, бо жодної заміжньої подруги у неї не було. Потрапивши у квартиру чоловіка, Ганна з ентузіазмом почала вивчати головну енциклопедію правильних жінок свою свекруху.
Звісно, Ганна не раз чула народні байки про злих свекрух, але вірила: нема мами то хоч свекруха прийметься, як рідна, головне бажає добра. У принципі, свекруха й не збиралася робити із Ганни ворога, але, як то кажуть, хотіли ліпше, а вийшло як завжди. Свекруха затято почала вчити Ганну сімейних наук, і одне з її життєвих кредо було: «Зрада чоловіка провина дружини».
Чому? Ганна для себе була впевнена: винен той, хто гуляє. А виявилося, ні. Дружина винна в зрадах чоловіка, бо, мабуть, вже не така струнка, не цікавить його як жінка. Свекруха порадила невістці навіть у поважному віці зберігати талію, як у ляльки, тому Ганна записала в блокнот: «Не погладшати», та бігом вступила у фітнес-клуб.
Ганна і так була, як смерека, але страх товстішати гнав її на дієти. Ледь опанувала перший університет свекрушиної мудрості, як прозвучав новий шедевр: «У хорошій сімї працюють обоє».
Ганна мовчки кивала: вона й не проти. Лише б робота здибалась до душі. Коли запитала свекруху, як з малечею сидіти в декреті, та звично пожартувала: «Декрет твоя справа, сама вигребеш».
Цього афоризму Ганна в блокнот не вписала, але коли через кілька років після весілля нарешті пішла у декрет, ще й підробляти стала нянею ну, гривні якісь водилися, і їй радість. Але свекруха з чоловіком одразу включили «український народний хор»: «Та ти ж копійки заробляєш!»
Ганна вирішила: нехай хоча б на перукаря вистачає. Тут прилетіла наступна філософія від свекрухи: «На декреті мало чого вбратися! Повернешся на роботу тоді і зачіска, і макіяж, а зараз економ!»
Ганна чесно віддавала всі свої зароблені гривні чоловікові. За всі ці роки незмінною залишалася лінія уставу свекрухи: «Добра жінка і хату прибере, і зварить!»
Озброївшись цим знанням, Ганна і правда усе тягне сама. З ніг падала від утоми, та все встигала. Від утоми ледь не мліла щовечора. Засинала останню дитину девята година, а сама тоді ще й прибирати, варити на завтра. Чоловік у цей час вже бачив десятий сон він же гроші заробляє, зморений до глибини душі наш козак.
Не дивно, що Ганна потрапила до лікарні. Про ниючий біль пакетом не звертала уваги не до себе. Прогледіла ту хворобу, що потім і прикула до ліжка. Пролежала в лікарні більше двох тижнів і чоловік, і свекруха навіть не навідалися. Добре, що подруга телефон принаймні принесла. От і подзвонила вона і супчик принесла, і чисті шкарпетки, і про душу спитала.
Щойно Ганна вийшла з лікарні, одразу подала на розлучення. Серце її, може, й не закрижаніло, але зате нарешті легше дихати.
