Маю намір розлучити сина. Навіщо йому така безвольна жінка?
Існує стереотип, що свекрухи – це злі чаклунки, які мучать своїх бідних, нещасних невісток без будь-якої причини. Перегляньте форуми в інтернеті – там безліч таких історій. І ось я – саме та «зла свекруха», яка не просто чіпляється до своєї невістки, а твердо вирішила зруйнувати шлюб свого сина. І знаєте що? Мені не соромно. Я впевнена, що права, і зараз поясню, чому я так вважаю, поки всередині мене вирує гнів і біль за свого хлопчика.
Мій син, Матвій, познайомився з цією дівчиною, Олесею, років п’ять тому. Але представив її мені набагато пізніше — тільки після того, як зробив пропозицію і вирішив одружитися. З першого погляду вона мені не сподобалася, і, як з’ясувалося пізніше, інтуїція мене не підвела — ця дівчина виявилася справжнім кошмаром.
Я запросила їх до себе додому, в нашу затишну квартиру в передмісті Львова. Олеся навіть не встигла роззутися, як задзвонив її телефон. Замість того щоб вибачитися і сказати, що передзвонить, вона почала балакати з подругою прямо в передпокої. П’ятнадцять хвилин! Я стояла, стиснувши зуби, а вона хихотіла і обговорювала якусь нісенітницю. Вже тоді я відчула: щось з нею не так.
За столом я не стала задавати їй серйозних питань — просто спостерігала. Але потім, коли розмова зайшла про неї саму, про її життя і плани, все стало ясно. Школу вона ледь закінчила, навчається на останньому курсі коледжу, але про вищу освіту й не думає. Навіщо? Адже жінка, за її словами, повинна бути дружиною і матір’ю — і крапка. Працювати вона не збирається. Зараз її утримують батьки, а потім, мабуть, цей тягар ляже на мого сина. Живе з мамою і татом, але після весілля планує переїхати в нашу квартиру. І вишенька на торті: вона вагітна. Строк ще маленький, тому весілля треба відсвяткувати швидко, поки живіт не видав її «секрет». Вона поводила себе так, ніби весь світ їй щось винен, а її краса — це перепустка в безтурботне життя.
Але найгірше я побачила, коли Матвій вийшов покурити на балкон. Олеся одразу дістала пачку тонких цигарок і пішла за ним. Вагітна — і курить! Я ледве не задихнулася від обурення. Що буде з дитиною? Її це, здається, не хвилювало.
Невдовзі вони одружилися, і ми стали жити разом у моїй квартирі. Я йшла на роботу рано вранці, поверталася ввечері, а Олеся спала до обіду, потім тинялася по дому, нічого не роблячи, і час від часу виходила на балкон з цигаркою. У коледжі вона взяла довідку про вагітність і пішла в академічну відпустку. Кожного вечора мене зустрічав хаос: гора брудного посуду в мийці, розкидані речі, порожній холодильник. Вона не готувала, не прибирала — тільки висіла на телефоні, патякала то з мамкою, то з подружками.
Коли я просила її допомогти по дому, вона відмахувалася: то токсикоз, то втома. Але це не заважало їй швендяти з подружками по кафе або тягтися з Матвієм по нічних клубах до ранку. Я стискала зуби, але мовчала — заради сина. А потім народився онук. І що ви думаєте? Олеся не змінилася ні на йоту. Матвій вставав до дитини вночі, гуляв з коляскою, возив його до лікаря. Я допомагала вечорами і на вихідних, вимотуючись після роботи. А вона? Лежала на дивані, гортала телефон і курила, ніби нічого й не було. Мене трясло від злості.
Я намагалася говорити з нею — спокійно, потім жорсткіше. Вона пропускала мої слова повз вуха, дивлячись на мене з нахабною усмішкою. Але найгірше було те, що Матвій завжди її захищав. Коли я вказувала йому на її лінь, на її безкорисність, він ставав стіною: «Мамо, вона старанна, просто їй важко». І ми сварилися. Він кричав на мене, а їй — ні слова докору. Мій син, мій єдиний хлопчик, засліплений любов’ю до цієї пустушкі.
Напруга в домі стала нестерпною. Одного разу я не витримала і в гніві випалила: «Забирай свою дружину з дитиною і йди звідси! Живіть окремо, подивимося, як ви впораєтеся!» Вони поїхали. Матвій образився, перестав зі мною говорити. Я намагалася пояснити йому, відкрити очі на правду, але він відгородився від мене стіною. Тепер він майже не дзвонить, не приїздить у гості. Я впевнена: це Олеся налаштовує його проти мене, забиває клин між нами. А я ж люблю свого сина більше життя, і онука обожнюю всім серцем.
Я вирішила: така жінка Матвію не потрібна. Він заслуговує на краще — розумну, турботливу жінку, а не цю ледачу, безвідповідальну дівчину. Нехай він поки цього не бачить, але я зроблю все, щоб їхній шлюб зруйнувався. Я не зупинюся, доки не звільню сина від цих ланцюгів. Упевнена, рано чи пізно він зрозуміє, що я була права, обійме мене і скаже: «Дякую, мамо». А онука ми виростимо самі — без її нікчемної тіні, без її байдужості і димового аромату. Я не відступлю, бо це моя війна за щастя мого хлопчика.
