Хотів би! Залицяльник думав, що оселиться у моїй квартирі за мій рахунок Мені неймовірно пощастило, що я завжди була цілеспрямованою людиною. До 25 років я самостійно накопичила на власну квартиру. Не отримала жодної допомоги ні від мами з татом, ні від родичів — усе зробила сама. А коли зустріла чоловіка, у якого закохалася, була настільки необережною, що зізналася йому, що маю свою квартиру. Попри це, одразу попередила, що не збираюся жити у його квартирі, тож він має орендувати нам житло, а свою квартиру я здам, щоб заощадити на авто. Він погодився, сказав, що незабаром назбирає грошей і ми переїдемо разом. Через пів року він прийшов до мене з валізою, мовляв, звільнили з роботи й грошей немає. Просив, щоб я на деякий час пустила його до себе. Добре, що в нього є батьки. Ні, я його не пустила. Вважаю, що це був просто привід жити за мій рахунок, нічого більше. У результаті я з ним розірвала стосунки.

Без категорії

Автор Мельник БогданЧас читання 1 хв.Опубліковано 09.02.2026

Хотів би! Залицяльник думав, що буде жити в моїй квартирі за мій рахунок

Мені дуже пощастило, що я завжди був цілеспрямованою людиною. До 25 років я самостійно зміг накопичити на власну квартиру у Львові.

Я не отримав жодної допомоги від батьків чи родичів все сам. А коли я познайомився з дівчиною, яку покохав, виявився досить наївним і розповів їй, що вже маю власне житло.

Та я одразу чесно сказав, що не збираюся жити у її орендованій квартирі, а тому вона мала б зняти для нас житло, а свою оселю здати в оренду, щоб відкладати на авто.

Вона погодилась сказала, що незабаром зможемо разом зняти квартиру, коли у неї все вийде з грошима. Пів року потому приходить до мене з валізкою каже, що втратила роботу і грошей не має.

Проситься пожити в мене якийсь час. Добре ще, що в неї є батьки. Ні, я її не впустив. Вважаю, що це був лише привід осісти на моїй шиї, нічого більше. Врешті я поставив крапку в цих стосунках.

Наталю, тебе немає вже п’ять років – тобі байдуже, як я живу і що зі мною сталося Наталя і Зіновій прожили разом понад п’ять років. Чоловік не мав великого заробітку, бо працював простим робітником. Наталя завжди мріяла про заможне, а краще — розкішне життя, тож раділа, коли знайомилася з чоловіками, які були багатші за її чоловіка. Одного дня Наталій пощастило — її помітив впливовий бізнесмен, який обіцяв їй «золоті гори». Вона повірила його красивим словам і залишила бідного чоловіка заради нового життя. Зіновій був розбитий вчинком дружини. Приповзав до ніг коханої, благав не покидати його, обіцяв, що все зміниться: що буде більше заробляти, що кине стару роботу і працюватиме день і ніч, аби тільки вона була щаслива. Та Наталя вже бачив себе в подорожах на білому яхті та з покупками в дорогих бутиках Європи. А її бідний чоловік ніколи б собі такого не дозволив. Жодні клятви у коханні і обіцянки «гори звернути» не втримали її. Минуло п’ять років. Коли Наталі виповнилося тридцять два, багатий бізнесмен втратив до неї інтерес — навколо нього завжди з’являлися молодші і привабливіші дівчата. Він звинуватив Наталю в надмірних вимогах і сварливості, тому остаточно охолов до неї. Без засобів для існування у столиці, жодного разу не працюючи самостійно, Наталя вирішила повернутися до колишнього чоловіка, будучи впевненою, що він, як клявся у вічному коханні, чекає на її повернення. Коли Наталя підійшла до квартири, де колись жила, почула шурхіт за дверима, а потім двері відчинила незнайома жінка, тримаючи на руках маленьку дівчинку. – Сонечко, ми ж домовлялися: не відчиняй двері сама, — сказала жінка до дитини. — Кого ви шукаєте? Наталя стояла мов вкопана. – Я шукаю Зіновія, він вдома? — розгублено запитала вона. – Зіновій, якась жінка запитує про тебе! Як вас звати? — гукнула незнайомка вглиб квартири. – Наталя?! — з подивом вигукнув Зіновій, звернувшись до дружини. – Люба, йди, я поговорю сам. – Хто це була? — спитала шокована Наталя, дивлячись на жінку з дівчинкою на руках. – Це моя дружина Олена, а з нею — донечка Марічка, — відповів Зіновій. – Ти встиг одружитися? В тебе є донька? Ти ж присягався мені у вічному коханні, казав, що нікого не любитимеш так, як мене! – Відтоді минуло багато років! Спочатку я довго страждав, а потім зрозумів, що життя після твого відходу не зупинилося. Я зустрів Олену і покохав її всім серцем. Вона зробила мене щасливим і подарувала доньку. – А як же я? – Наталю, тебе не було вже п’ять років, і тобі було байдуже, як я живу і що зі мною. Ти покинула мене заради чужих грошей. Думала лише про багатство і красиве життя. Можливо, ми й не були багатими, але це не виправдовує твого вчинку. А тепер ти повернулася? Чого ти від мене чекаєш — що я сидітиму і чекатиму на тебе дотепер? – Я була дурна! Я люблю тебе! – Наталю, досить цієї комедії. Краще йди. Я не потребую тебе і не хочу бачити. Тебе кинув багатий коханець, от і повернулася? Мені навіть гидко це чути. Йди, будь ласка. Наталя розплакалась, страждаючи від того, що нікому не потрібна, а Зіновій радів, що зміг забути її і таким чином помститися.