Хто, якщо не я?
У дворі пʼятирядового будинку в спальному районі Києва всі знали бабусю Алевтину Петрівну. Невисока, струнка, з сивим косом, згорнутим у жорсткий хвіст, вона пересувалася по двору з тростинкою, та такою швидкістю, що молодь за нею не встигала.
Алевтина Петрівна жила в тому ж будинку з моменту його зведення, памʼятала кожного мешканця, а вони, у свою чергу, шанували її не лише за вік, а й за гострий язик і залізну волю. Коли у когось із сусідів траплялася біда, «Аля», як її називали в простоті, була першою, хто приходив на допомогу, а коли хтось порушував порядок першою давала відпор.
Одного разу у двір переїхала нова сімя молода пара з підлітком. Хлопчина, на імя Пашко, швидко знайшов однодумцівбілбордів, і незабаром двір перетворився на хаос: розбиті лампочки в підїзді, вульгарні написі на стінах, а одного разу навіть розбили вікно в підвальні кімнаті, де бабусякотяра годувала своїх підрослих котят.
Пашко був не просто хуліган, а хуліган з похмурою уявою. То натягав між деревами шнур, аби велосипедисти спотикалися, то підкидавав у пісочницю «сюрпризи» від сусідських собак. Батьки лише зітхали: «Підлітковий вік», а бабуся Аля так не вважала.
Ей, Пашко! кликнула вона одного ранку, коли хлопець намагався привязати петарду до лавки. Підійди сюди.
Чого тобі? буркнув підліток, але підійшов.
Ти розумний хлопець?
Ну Пашко нахмурився.
Бо я бачу, твої справи дурнуваті. Розумна людина так не вчиняє.
Ти залишайся!
Не залишу. Бо, якщо не я, то хто скаже тобі правду?
Пашко скривив обличчя, та петарду зрізав.
Наступного дня бабуся Аля спіймала його за новим «вчинком» він розписував балончиком на стіні гаражу нецензурне слово.
Ооо, простягнула вона. Художник нашов.
А що? Пашко нахмурився і усміхнувся. Гарно ж!
Гарно, погодилася бабуся. Тільки проблема: власник гаражу, дядо Костян, скоро повернеться з роботи. Якщо він тебе спіймає
Мені байдуже!
Гаразд, зітхнула Аля. Памʼятай: якщо дядо Костян не покарає, то я.
Пашко хихнув, та куляк відкинув.
Вечором дядо Костян, червоний від гніву, вбіг у двір, розмахуючи ременем.
Хто це зробив?!
Пашко сховався за кут, а бабуся Аля вже стояла поруч.
Ну що, художнику? Біжиш чи зізнаєшся?
Вон він мене вбє!
Ти думав, малюнок без наслідків?
Врешті-решт Пашко змушений був прибирати гараж під наглядом дядо Костяна і бабусі Алі.
Ось бачиш, сказала вона, коли роботу завершили. Тепер гараж чистий, і ти живий. А могло бути гірше.
Нічого собі пробурмотів Пашко, та його голос уже не був таким нахабним.
Минуло час. Пашко ще трохи балакув. Але вже не так безглуздо. Одного разу бабуся Аля побачила, як він гонить малюків у дворі.
Знову за своє? суворо спитала вона.
Вони самі лізуть!
Ти вже старший. Повинен бути розумнішим.
І що я маю з ними робити?
Не гоняй їх, а навчити чомусь.
Пашко вивчив її.
Чого?!
Ну, задумалась бабуся. Можеш показати, як грати у футбол. Або в «казакрозбійник».
Вони ж малі!
А спробуй.
Пашко неохоче взяв м’яч з дому. Через півгодини у дворі розлягся сміх він вчив малюків біти пенальті.
З того часу Пашко змінився. Не святим, звичайно, та вже не тим маленьким чортом, від якого всі ховалися. Коли бабуся Аля зламала руку, саме він ніс їй сумки з магазину.
Що, Пашко, підпрацював? підпирала вона.
Просто щоб ви не сварилися, бурмотнув він.
Але всі у дворі знали: бабуся Аля могла бути строгою, та справедливою, і тому її слухали.
Бо, якщо не вона то хто?
Минуло літо. Пашко більше не гоняв малюків тепер вони бігали за ним, називаючи «старшим». Він показував, як вбивати цвяхи, лагодити велосипеди і навіть створив «таємне товариство» з паролем і девізом: «Справжні чоловіки не гвалтують захищають слабких!»
Одного разу бабуся Аля, сидячи на лавці, спостерігала, як Пашко розрізняв бійку двох хлопців.
Артемко слабак! кричав один. Бий його!
Без ударів, твердо сказав Пашко, ставши стіною між ними. Розвяжемо це почесному.
Бабуся усміхнулася.
Ну що, Пашко, підкликала вона після розвязання. Тепер ти в нас майже герой?
Та нічого, бабуня, він зрумянів. Просто вони ж діти дурні.
Ти вже дорослий.
Пашко задумався.
Бабуня, чому ви так зі мною боролися? Я ж був справжнім чортом.
Бо я в тобі людину розбачила.
А інші ні?
Іншим було легше сваритися. А я вона хитро підморгнула. У молодості я була сама такою.
Пашко підвів брови.
Та ну!
Ага. Тільки гірше. Мене навіть в поліцію вели.
І що?
А потім старий чоловік сказав: «Ти, дівчино, розумна. Навіщо дурниці?» Ось я й задумалась.
Пашко засміявся.
І що, я тепер теж маю «задуматися»?
Ти вже задумався. Бачу.
Він опустив погляд.
Бабуня, а якщо якщо знову помилюсь?
Ти не помилуй. А якщо і помилишся виправляй.
Відтоді Пашко став у дворі своєю людиною. Допомагав старикам, лагодив гойдалки і навіть переконав друзів не кидати сміття. Коли бабуся Аля знову захворіла, він щодня навідувався, приносив ліки і розповідав новини.
Ти, Пашко, мене зовсім розбалував, ворушила вона, та в очах її сміялося.
Це я вас виховую, відповів він.
Одного дня до двору зʼявився новий хлопчина такий же кумедний, яким був Пашко колись.
Ей, хлопче! крикнув його Пашко. Підійди сюди
Бабуся Аля, сидячи на лавці, тихо усміхнулася.
А хто, якщо не він?
