— Тобі хіба хтось такий потрібен?
— Марічко, не фотографуй мене в профіль. Не треба, — Катерина кинула роздратований погляд на фотографа з їхнього прес-центру. — Навіщо ти звідти знімаєш?
— Катерино Іванівно, я всіх фотографую, — зніяковіла Марічка, яка кружляла навколо круглого столу з почесними гостями й клацала фотоапаратом. — Хочу, щоб усі потрапили на фото.
— Мене знімай тільки прямо й ось звідти. Зрозуміла? Будь ласка. Тільки прямо, з цього ракурсу. Дякую, — різко відповіла Катерина. — Колеги, повернімося до обговорення контракту.
Гості здивовано дивилися на Катерину Іванівну, але ніхто нічого не сказав. Вона була керівницею, і їй можна було все — навіть віддавати накази фотографу під час укладання багатомільйонної угоди.
Марічка тепер прицілювалася уважніше й слідкувала, щоб Катерина завжди дивилася в об’єктив і ні в якому разі не потрапляла в кадр збоку. Про це її давно попереджали колеги, але вона забула й тепер отримала догани. Хоча вона щиро не розуміла, що поганого в цих фото в профіль. Адже все ж виглядало чудово.
Але для Катерини Іванівни не мало бути «чудово» чи «нормально». Усе мало бути ідеальним. Так їй завжди казала мати:
— Катрусю, ти маєш бути ідеальною. Ідеальною для чоловіка, для дітей, для колег і для цього світу. На тебе люди мають дивитися й казати: вона досконала.
— Мамо, я дуже стараюся бути такою.
— Знаю, доню. Ти стараєшся, але недостатньо. Ти пішла до школи в погано випрасуваній блузці. Хіба так можна? Чому не випрасувала, як я казала?
— Я прасувала, але все одно залишилися складки. Думала, це непомітно, — понуро опустила голову Катря.
— Якщо блузка добре випрасувана — ніхто не помітить. Якщо погано — помітять усі. Пам’ятай це.
— Добре, мамо, — Катря всмикнула носом. Їй було так болісно й страшно розчаровувати матір.
— І не терти свій ніс, Катре. Він у тебе і так великий. А коли плачеш — його взагалі на півобличчя. Ну як же так вийшло… І ще ця горбинка. Коли у вас фотографування для шкільного альбому?
— У вівторок.
— Ось, будь ласка, потренуйся перед дзеркалом, як сісти й як дивитися в об’єктив, щоб ніс не виглядав таким великим.
— Добре, я спробую.
— Дивись прямо й трохи похили голову. Так буде краще. Давай, зараз же, спробуй. Ось так, так, так.
Катря, з очима, повними сліз, повертала голову перед дзеркалом, але ніс із горбинкою в будь-якому ракурсі їй здавався величезним. Хоча, якби мати не згадувала про нього так часто, може, вона б його й не помічала.
Під час таких розмов мати часто повторювала: «Не будеш ідеальною — за чоловіка тебе не візьмуть. Так і залишишся сама на все життя».
Ось чого Катря боялася найбільше. І працювала над собою, щоб стати тією самою ідеальною жінкою. Тіло, схильне до повноти, вимотувала дієтами й пробіжками. Жодних пиріжків, морозива чи піци. Лиш ненависна гречка, куряча грудка, салат із зелених овочів і чай. Вона прагнула бути ідеальною в навчанні й зубрила все від корки до корки. Адже гідному чоловікові не потрібна товста й дурна. Тому вона має бути гарною, розумною, освіченою й з хорошою зарплатою. Кому потрібна утриманка?
Катерина закінчила економічний факультет, потім курси маркетингу й постійно підвищувала кваліфікацію. Вона знала дві мови, розбиралася не лише в правильному харчуванні, а й у мистецтві, літературі, живописі. Прагнула бути ідеальним фахівцем і ідеальною дружиною.
З Олегом вона познайомилася вже після університету. Він був непоганий, вона — ідеальна: висока, струнка, підтягнута, гарний манікюр, зачіска укладена волосинка до волосинки, випрасувана сорочка, строгі штани зі стрілками, стильні прикраси. А ще Катерина чудово готувала, адже знала: шлях до серця чоловіка лежить через шлунок.
Олег був із звичайної родини, без особливих здібностей і перспектив. Працював юристом, займався нудними документами й зірок із неба не зривав. Але гарний: високий блондин з блакитними очима й тонкими музичними пальцями. Поряд із ідеальною жінкою мав бути ідеальний чоловік, чи не так? Він звернув на неї увагу, і тут Катерина, яка боялася залишитися сама, одразу взяла його в оборону. А Олег, у принципі, і не заперечував: дружина працювала, тримала будинок у чистоті, добре готувала й чудово доглядала за чоловіком. Він завжди був нагодований, носив випрасуваний одяг і ідеально вичищені черевики. Разом вони нагадували картинку із серіалу про щасливу сім’ю.
Через два роки після весілля в Катерини й Олега народився син. Тут Катерина тепер усе взяла у свої руки. Вона навіть книжку купила: «Як виховати ідеальну дитину» — і робила все строго за нею. Складала раціон, купувала розвиваючі іграшки, підбирала модний одяг і найдорожчі дитячі речі — не дай Боже, люди подумають, що в них нема
