**Щоденниковий запис**
Знову сусіди зверху гуляють, як же це набридло! Третя година ночі! – Оксана розбудила мирно сплячого Тараса, – Чуєш, знову ревуть, іди розберися!
– Ксю, я так добре спав, нащо мене будити? Завтра в рейс, – сонно пробурчав Тарас, – Незабаром розійдуться, спи.
Та лише він збирався зручніше влаштуватися в обіймах сну, як дружина болюче штовхнула його ліктем у бік:
– Чоловік ти чи хто? – прошипіла вона, – Іди та заспокой цих дурнів! Завтра в мене зустріч з подругами. На жаль, прийде Мар’янка і знову хвастатиме своїми «улученими» губами та «пластикою» носа. А я що? Прийду з набряклим від недосипу обличчям? Мар’янці вже «тридцять з хвостиком», а жодної зморшки!
– Та в неї чоловік пластичний хірург, а не далекобійник, Ксю, – намагався заспокоїти дружину Тарас, – А ти в мене і так красуня, навіть без «качиних» губ. До того ж, ти й так не вилазиш із салонів краси – майже там прописалася.
Але Оксана розлютилася ще більше. Вона сіла на ліжку і злісно подивилася на Тараса:
– Ти знущаєшся?! Пару разів на тиждень до косметолога – це, за твоїми мірками, розкіш? Я теж хочу т– Та ж я нещодавно іпотеку за твою квартиру закрив, яку ти до шлюбу купила, ще й кредит за твоє авто треба віддавати, домовлялися ж – спочатку машина, потім шуба, то чого ти так розпалилася?
– А мамі своїй пуховик купив! – не відступала Оксана.
– Та в неї тоді всі гроші на ліки пішли, пенсія ж мала, і той пуховик не такий і дорогий був.
Тарас хотів обійняти дружину, але вона була переповнена злістю.
– Шубу купити не можеш, пластику мені оплатити не можеш, то хоч зроби так, щоб я виспалася! Іди та приборкай цих нахабників!
Тарас зрозумів, що Оксана не дасть йому спати, і, відчуваючи свою провину, почав одягатись у спортивний костюм.
…Ще п’ять років тому ніхто з друзів Тараса не повірив би, що він одружується з його зарозумілою однокласницею Оксаною. Хоча Тарас був закоханий у неї з дев’ятого класу, дівчина його почуття не ділила, обираючи хлопців красунчиків і значно заможніших. Навіть після того, як він закінчив технікум і знайш– Та ж я нещодавно іпотеку за твою квартиру закрив, яку ти до шлюбу купила, ще й кредит за твоє авто треба віддавати, домовлялися ж – спочатку машина, потім шуба, то чого ти так розпалилася?
– А мамі своїй пуховик купив! – не відступала Оксана.
– Та в неї тоді всі гроші на ліки пішли, пенсія ж мала, і той пуховик не такий і дорогий був.
Тарас хотів обійняти дружину, але вона була переповнена злістю.
– Шубу купити не можеш, пластику мені оплатити не можеш, то хоч зроби так, щоб я виспалася! Іди та приборкай цих нахабників!
Тарас зрозумів, що Оксана не дасть йому спати, і, відчуваючи свою провину, почав одягатись у спортивний костюм.
…Ще п’ять років тому ніхто з друзів Тараса не повірив би, що він одружується з його зарозумілою однокласницею Оксаною. Хоча Тарас був закоханий у неї з дев’ятого класу, дівчина його почуття не ділила, обираючи хлопців красунчиків і значно заможніших. Навіть після того, як він закінчив технікум і знайшов гарну роботу, Оксана на зустрічі випускників навіть не глянула в його бік, хвастаючись перед усіма, що скоро вийде заміж за сина мільйонера.
Згодом сталося диво – без жодних причин Оксана раптом подзвонила й запропонувала зустріч, і Тарас, звісно, був на сьомому небі від щастя.
– Добре виглядаєш, чому я раніше цього не помічала? – сказала вона за кавою, і його серце затремтіло від надії.
Той вечір перетворився на ніч у квартирі Оксани, а через два дні вона оголосила, що кинула свого заможнього нареченого заради Тараса.
– Щось тут нечисто, – тоді сказала його мати Ганна Степанівна, – Ти стільки років за нею женсив, а вона тільки глузувала, а от Наталка з нашого під’їзду ще й досі по тобі сохне – гарна, працьовита дівчина, а тобі байдуже.
– Мамо, серцю не накажеш, – відповів Тарас.
– Ну, дивися сам, але знай – Оксана ще себе покаже.
Мати, як у воду гляділа. Через два місяці після весілля Оксана оголосила, що вагітна, але терміни не сходились, і Тарас, заглянувши у її медичну картку, зрозумів, що його ошукали.
– Ти вже була вагітна на нашій першій зустрічі! – кричав він у розпачі.
– Я не знала! – брехала Оксана, – Потім боялася зізнатися.
– Твій колишній тебе кинув, а ти вирішила підсадити мені чужу дитину!
Оксана, перелякавшись, раптом схопилася за живіт і застогнала, зваблюючи Тараса уявити, що вона от-от втратить вагітність через його гнів.
Він кинувся допомагати, відвіз її до лікарні, де вона таємно позбулася дитини, а йому сказала, що стався викидень.
– Пробач мене, – промовив Тарас, даруючи їй золотий браслет, – Почнемо з чистого аркуша?
– Так, – відповіла Оксана, а потім додала: – Тепер мені потрібна власна машина, щоб не чекати таксі, коли я народитиму твою дитину.
Щоб задовольнити її вимоги, Тарас пішов з улюбленої роботи і став далекобійником, беручи зайві рейси.
А тепер, виснажений, він підіймався до шумних сусідів.
– Хлопці, зробіть музику тихіше, – попросив він, але у відповідь почув:
– Заберуся, дядьку, поки не вдарили!
Один із них штовхнув Тараса, коли він хотів піти, а потім груба натовп затягнула його на балкон і скинула з третього поверху.
Оксана тим часом мирно спала, а на ранок, зустрівшись із подругами, навіть не згадала про чоловіка.
Лише через три дні, після дзвінка свекрухи, вона дізналася, що Тарас у реанімації.
Вона навідалася до нього вкрай неохоче, а потім зникла, відправивши розлучення через адвоката: «Я не можу жити з інвалідом».
Та коли Тарас прочитав записку, у його серці не було ні болю, ні образу – лише спокій і розуміння, що тепер він вільно дихатиме, і, подивившись у добрі очі Наталки, яка весь цей час була поруч, усміхнувся: «До весілля заживе – я ж чоловік, чи не так?».
