Дзвінок дзвоника прорізав тишу, ніби нагадував, що хтось прийшов. Оксана зняла фартух, витерла руки й пішла відчиняти двері. На порозі стояла її донька з молодим хлопцем. Матір запросила їх усередину.
Привіт, мамо, донька поцілувала її в щоку. Знайомся, це Богдан. Він житиме з нами.
Вітаю, кивнув хлопець.
А це моя мама, тітка Оксана.
Оксанка, попрохала вона.
Мам, що ми маємо на вечерю?
Горохівку й ковбаски.
Я не їм горохівки, відповів хлопець, з нехтуванням зняв кросівки й пішов у кімнату.
Ну, мам, Богдан не їсть горохівки, донька розплющила очі.
Хлопець вмостився на дивані, кинувши рюкзак на підлогу.
Це, власне, моя кімната, сказала Оксана.
Богдане, ходи, я покажу, де ми житимемо, покликала Марічка.
А мені тут подобається, бурмотнув він, підводячись.
Мам, придумай, чим Богдана нагодувати.
Не знаю, у нас ще пів пачки ковбасок, знизала плечима Оксана.
Піде з гірчицею, кетчупом і хлібцем, відповів він.
Добре, лише й змогла сказати Оксана, йдучи на кухню. Раніше тягла додому кошенят і цуценят, а тепер оце привела. Годуй ще й його.
Вона наклала собі горохівки, поклала дві смажені ковбаски на тарілку, дістала салат і з задоволенням почала вечеряти.
Мам, що ти тут одна їси? увірвалася донька на кухню.
Повернулася з роботи й хочу їсти, відповіла Оксана, жуючи ковбасу. Хто хоче їсти нехай сам накладає чи готує. І ще: чому Богдан житиме з нами?
Як чому? Він мій чоловік.
Оксана мало не подавилася.
Чоловік?
Так. Я вже доросла й сама вирішую, коли виходити заміж. Мені вже дев’ятнадцять.
Навіть не запросили на весілля…
Весілля не було, просто розписались. Тепер ми чоловік і дружина, житимемо разом, сказала Марічка, дивлячись на матір.
Що ж, вітаю. Чому без весілля?
Якщо є гроші на весілля, даси нам ми знайдемо, куди їх витратити.
Зрозуміло, Оксана продовжила вечерю. А чому саме у нас?
Бо вони живуть у однокімнатній квартирі вчетверо.
То не подумали зняти щось?
Навіщо знімати, якщо є моя кімната? здивувалась донька.
Зрозуміло.
То даси нам щось поїсти?
Марічко, горщик з горохівкою на плиті, ковбаски на сковорідці. Якщо мало у холодильнику ще пів пачки. Берете, кладете й їсте.
Мам, ти не розумієш. У тебе ЗЯТЬ, наголосила Марічка.
І що? Мені зараз танцювати гопак на цю нагоду? Повернулася з роботи, втомлена. Руки й ноги є подбайте про себе самі.
Ось чому ти й не вийшла заміж!
Марічка сердито подивилася на матір і вийшла, грючи дверима. Оксана поїла, помила посуд, витерла стіл і пішла до спортзалу. Вона була вільною жінкою, двічі на тиждень проводила вечори в залі й басейні.
Близько десятої вона повернулася. Сподіваючись на гарячу чашку чаю, знайшла кухню в хаосі: хтось намагався готувати. Кришка від горщика зникла, а горохівка перетворилася на суху тріску. Пачка ковбасок лежала на столі, поруч надкушений шматок хліба. Сковорідка пригоріла, а її поверхню досліджували якісь незрозумілі сліди. Раковина була завалена брудним начинем, а на підлозі розлився солодкий напій. У повітрі стояв запах цигарок.
Оце новеньке. Марічка ніколи б собі такого не дозволила.
Оксана відкрила двері дончиної кімнати. Молодь пила вино й курила.
Марічко, йди й прибери кухню. Завтра купиш нову сковорідку, сказала мати й пішла до себе, не зачинивши дверей.
Донька схопилася й кинулася слідом.
А чому це ми маємо прибирати? І звідки в мене гроші на сковорідку? Я не працюю, я вчуся. Тобі шкода посуду?
Марічко, ти знаєш правила цього дому: поїв прибери, зламав купи. Кожен сам за себе. І так, мені шкода сковорідки. Вона коштує, а тепер безнадійно зіпсована.
Ти не хочеш, щоб ми тут жили, закричала донька.
Ні, спокійно відповіла Оксана.
Вона ніколи раніше не бачила доньку такою.
Але це ж моя частина.
Ні, квартира моя. Я на неї заробила. Ти лише прописана. Не вирішуй проблеми за мій рахунок. Хочеш жити тут дотримуйся правил.
Усе життя жила за твоїми правилами. Я вийшла заміж, і тепер ти не маєш мені казати, що робити, захлипала Марічка. А взагалі, ти вже пожила, могла б поступитися нам квартирою.
Поступаюся коридором на сходах, ще й лавочкою біля підїзду. Так, моя любов, вийшла заміж? Мене не питала. Спи тут сама або з чоловіком, але він не житиме тут, різко сказала Ок
