Хто знає, куди заверне річка долі
Останній місяць Богдан ходив якийсь задумливий, мало розмовляв із дружиною Катериною. Катя дивилася на нього і думала:
Захворів, мабуть захворів, а вже ж скоро сорок пять, плануємо ювілей святкувати в кавярні. Треба його за руку вести у лікарню, у мене там знайомий лікар. Здати аналізи, що там іще
Катерина ділилася своїми тривогами з найближчою подругою Оленою, та раптом сказала:
Мій Сергій, коли закохався у чужу, теж ходив як неживий.
Та що ти, Олено. Що ж ти свого Сергія із моїм Богданом порівнюєш, махнула рукою Катя.
А чим твій Богдан ліпший за мого Сергія?
Та не ліпший він, зовсім. Твій Сергій гарний чоловік, жартун, бабій. А мій Богдан двох слів докупи не звяже, мені й одруження самій довелося йому запропонувати. Якби ще й сама не переїхала до нього, то може досі парубком ходив би.
Минулого року Олена застала свого Сергія з якоюсь жінкою. Катя її заспокоювала:
Та кинь його, подбай про себе, не плач і вижени того зрадника.
Олена тоді пустилась берега. Сергія вигнала, сама пішла по барах, знайомилася з усіма, зробила коротку стрижку й казала: Змінила імідж, а Катя лише головою хитала не такої допомоги хотіла для подруги. Думала, може б на якісь курси записалася, чи почала танцювати, чи самоосвітою зайнялася, чи спортом.
Та Сергія Олена пробачила через якийсь час. А Катя не могла того зрозуміти.
Я би свого Богдана ніколи не пробачила, думала вона.
Вони з Богданом уже давно разом, от-от буде двадцять шість років спільного життя. Знають одне одного досконало, стільки пережили, виховали двох синів, уже й до спокійної старості недалеко. Хоч ще не старі, час святкувати ювілей чоловікові, вже й з родичами порадилася, а йому ще не казала.
Побралися Катя з Богданом щойно перед закінченням університету. Познайомилися в поході. Навчались на різних факультетах у Львові, зясувалося, що й місто одне. На четвертому курсі обидва факультети влаштували спільний похід, не всі студенти, звісно. Сиділи біля ватри, Катя першою звернула увагу на скромного Богдана, спочатку соромилась. Згодом зблизились, вона навіть взяла шефство над ним, латала йому сорочку, коли порвав об гілку.
А Богдан носив її важкий рюкзак так і стали друзями, потім більше. Катя взяла все в свої руки, першою освідчилась. Згодом він тихо сказав:
Катю, здається, я теж тебе покохав.
Тоді треба разом жити, речі свої до тебе перевезу та й підемо заяву подавати до РАЦСу, він не перечив.
Катя швидко перевезла речі до квартири, де Богдан мешкав із бабусею Ганною. Найбільше зрадів Каті батько Богдана: бабуся Ганна його мама. Мати Богдана ще з молодості з бабцею не ладила, не хотіла доглядати, тож Богдан, добрий внук, переїхав до неї, аби допомагати старенькій. Тепер Катя доглядала бабусю.
Богданчику, казала бабуся Ганна, гарна в тебе дружина, господарська й ділова, все до ладу в неї, отакої жінки тобі й треба. Як одружитеся квартиру перепишу на вас. Катю бережи, хлопче!
Невдовзі одружилися. Незабаром померла і бабуся. А сини народилися один за одним: старшому вже двадцять три, молодшому двадцять один. Життя Каті та Богдана текло спокійно: у відпустки їздили разом, діти з ними. Та останнім часом Богдан немов сам не свій. А нещодавно сказав:
Можна сказати, життя минуло, а нічого доброго не бачили, Катю, Катя обурилася.
Богдан, що ти таке мелеш? Ми ж тільки вдома не сиділи і до Карпат їздили, й на море, і у Херсоні були, навіть кілька разів до Туреччини літали. Дітей виховали незабаром онуки будуть!
Мене не про те, махнув рукою чоловік і притих, дивно зиркнувши на неї. А вона значення не надала тому.
У неї свої думки і клопоти.
Богдан, як гадаєш, може запросити на твій ювілей Максима з Галиною? Все-таки друзі, хоч і живуть у Харкові.
На який ювілей?.. здивувався чоловік.
Як на який тобі ж скоро сорок пять. Відзначимо в кафешці.
Та хіба? Я й не знав, що ти вже все вирішила, знову дивно подивився чоловік.
І ось сидить Катя вже третю годину у вітальні сама, вдивляється в підлогу, сліз нема.
Ніколи не думала, що зі мною таке станеться, переживала вона.
Богдан сьогодні прийшов із роботи рано, вона й не чекала такого. Останні півтора року зазвичай затримувався допізна.
Привіт, сказав чоловік і присів на кухні навіть не знявши куртки.
Привіт, ти чого, Богдане, роздягайся, мий руки, будемо вечеряти, сказала Катя звичним тоном.
А Богдан мовчав, голову опустив.
Катю, я від тебе йду, пробач, тихо сказав.
Що значить йдеш? Куди це? Давай куртку, ну, може захворів ти Ходім до лікаря
Богдан підвів голову та глянув їй просто у вічі.
Я здоровий, лікаря не треба Розумієш, я закохався, вже другий рік бачуся з колегою з нашого відділу.
Знайшов молодичку, різко кинула Катя.
Та ні, вона не молодша, просто справжня жінка
А я хто, Богдане? розгубилася Катерина.
Ти моя господиня, а я, як твій пес на повідку. Не можу і кроку без тебе ступити. Ти керуєш всім від і до: що вдягнути, де відпочивати, що їсти й пити, навіть день народження усе вирішуєш ти. Навіть не дозволяєш поїхати на футбол, бо, мовляв, там нічого робити, а я люблю футбол.
Але ж я для тебе стараюся, хочу як краще розпочала Катя, та Богдан її перебив.
Всі зароблені мною гроші віддаю тобі, ти всім розпоряджаєшся. Ти ж мені видаєш гроші на каву чи цигарки. Катю, ти не думала, що це принизливо для чоловіка? Я не можу піти з друзями по келиху пива в бар, бо у мене в кишені немає гривень, говорив він спокійно, тихо, у своїй манері.
Катя опустилася перед ним на коліна, дивилася у вічі.
Богдане, у нас завжди так було, чому раптом ти виступаєш? Так добре, я буду тобі давати гроші на пятничні вечори, разом будемо ходити на футбол, а речі сам обереш у торговому центрі.
Богдан знову дивно поглянув.
Ти нічого не зрозуміла, Катю, підвищив голос, а вона здивувалась. Я хочу жити і дихати вільно, хоч раз сам за себе вирішувати, їсти, що хочу, бувати де хочу. Я ніде не буваю без тебе, не маю свого простору. Ти навязуєш свої думки і бажання, а я не можу протистояти. Але усе має край. Я ніби неповносправний, а ти опікунка, все задвіряєш замість мене.
Дозволяє доглядати
Господи, Богдане, а вона не така? гірко запитала Катя.
Ні, не така. Вона справжня жінка, Катя побачила блиск у його очах, коли про неї заговорив, вона дозволяє дбати про неї, дає мені бути чоловіком, розумієш?
Катя ніколи не бачила чоловіка таким. Він наче народився заново. Катя зрозуміла, що Богдан і справді закохався, як колись у юності.
Але ж так не можна, думала вона, в нашому віці це соромно! і вголос промовила, Богдане, через швидкоплинний захват ти руйнуєш сімю. А що скажуть люди? Подумай, усі вважають нашу родину зразковою.
Які люди, Катю? Яка ще зразкова?!
І раптом Катя зрозуміла, що чоловік влаштував їй справжній бунт. А зробити нічого не може. Заплакала. Вперше за стільки років.
Ти плачеш? здивувався Богдан.
Катя обняла його. Та Богдан був невблаганний: тихенько відсторонив її руки, зібрав речі й чорним чемоданом грюкнув за дверима. Катя лишилась у тиші.
Невже я гадала, що доля зробить такий поворот: із заможної, одруженої жінки я стала самотньою? А далі старість. Одна на схилі віку
Катя подзвонила Олені, та примчала, обіймала її.
Катю, та ще наші роки! Ну що ти, згадай, як ти мене вмовляла: йти на курси Та бачиш, мені ті курси й не стали у пригоді. Сергій вибачення просив, у нього була інтрижка, а так любить мене, бо де таких шукай? Так само й твій Богдан може ще повернеться, хоча сама в душі не вірила, Богдан був зовсім інший.
Ні, Олено, мій Богдан не повернеться Таке наговорив Богдана треба знати.
Коли подруга пішла, Катя довго сиділа і думала. Ось тепер не знає, за ким піклуватися, ким керувати, кому настанови давати. Треба вчитись жити самій. А може, ще і доля зміниться Хто знає, куди ще верне річка життя.
І тоді Катя зрозуміла: справжня любов і щастя неможливі там, де немає свободи й взаємної поваги. Інколи, випускаючи когось із свого життя, ми даємо шанс і собі, і цій людині знайти власний шлях та гармонію.
