Зламана теплиця та жіноча хитрість: як одна інтрига ледве не зруйнувала дві родини
Зранку до двору Оксани зайшла сусідка — заплакана, з розкуйовдженим волоссям, з тремтячими руками. Це була Ганна.
— Все пропало! — ледве вимовляла вона між риданнями. — Всю теплицю, увесь урожай хтось за ніч поламав! Я так розраховувала на ці огірки й помідори. Дітям, собі, ще й трохи продати хотіла… А тепер усе, намарне!
— Не журись так, Ганно, — намагалася втішити її Оксана. — Це ж не кінець світу. Разом відновимо. Богдан допоможе, у нього руки золоті!
— Який Богдан, — вирвалося у Ганни, — мій чоловік уже третій день як напивається, мов не своєю головою. Усе на мені. А тепер ще й остання надія на сезон зникла…
Оксана задумалась. Хотіла допомогти, але щось у поведінці сусідки її насторожило. Та в останній час надто часто крутилася біля їхнього дому. То за сіллю, то за розсадою, то просто зайти — побалакати. І завжди при всій красі — наче на побачення збиралася, а не до городу.
Насправді у Ганни вже давно назрівала підступна думка. Після чоловікових зрад і постійних скандалів вона звернула погляд на чужого чоловіка — на спокійного, господарського, тверезого Богдана. І чим вона гірша за Оксану? Вона, Ганна, і гарніша, і жвавіша, і господарка краща. Та стіна, як Оксану, просто так не зрушиш — треба хитрість увімкнути.
Вирішила вона йти ва-банк. Підмовила місцевого ледаря Петька, щоб той вночі розвалив її теплицю. Заплатила щедро — скупою на гроші Ганна не була. Шкода урожаю? Звісно. Але якщо це відкриє шлях до особистого щастя, чому б і ні?
Отож зранку — сцена з риданням, візит до Оксани, скарги й натяки. Все заради одного — щоб Богдан прийшов і допоміг, щоб опинився поруч.
Та Богдан, хоч і добрий, не дурень. Він чудово зрозумів, що Ганна щось задумала. Відмовити — образити, піти — дати їй привід. Тож він вирішив піти нестандартним шляхом.
Він пішов до чоловіка Ганни, до Тараса, і завів з ним відверту розмову:
— Ти, брате, за своєю-то слідкуй, — сказав він. — Місцевий бригадир Олег явно до неї небайдужий. Гроші підкидає, поїздки обіцяє. А вона, між іншим, відмовляє — все тебе чекає. Ти ж їй дорогий, вона з родини йти не хоче…
У Тараса ніби луна з очей спала. Так, він п’є, кричить, руки не доходять до родини. А дружина в нього — гарна, вірна, терпить, любить… А він що? Усе руйнує своїми руками. А справді — заберуть, і буде пізно…
Наступного ранку Тарас сам вийшов лагодити теплицю. Потім зняв заощадження з таємної картки і віддав усе Ганні. Та лише рота роззявила — не чекала.
— Поїдемо на море, — сказав він, — відпочинемо, як колись. Стільки років разом, а стали, як чужі.
Ганна ожила. Побігла по крамниГанна ожила, побігла по крамницям, накупила нарядів і радісно почала готуватися до подорожі, наче забувши про всі свої хитрі плани.
